10. Моє минуле поруч зі мною. 

 Я почувалася все ж таки якось дивно. Повернулися не тільки хороші спогади. Я згадала весь той біль і відчай, які мені довелося пережити. Здавалося навіть неймовірним те, що минуло стільки часу. 

 Чи сердилася я на Міна? Ні. 

 Намагалася уявити себе на його місці. Як би я вчинила, якби зіткнулася з таким? 

 Згадуючи минуле, розуміла, що мені справді нема про що шкодувати. Якими б далекими наші шляхи не стали, доля знову звела нас разом. І це сильніше за нас самих і обставини. 

 Єдине, про що шкодувала, і що завдавало болю моєму серцю, це те, що мами Міна не було з нами. Поки я страждала і злилася на Міна, прощала його і знову злилася, він втратив єдину дорогу, нехай і не зовсім людину, яка залишалася з ним. Йому довелося розлучитися зі мною, він втратив матір. 

 Колись я мріяла про те, що назву її мамою. Тоді знала, що прийде день, і зможу це зробити... 

 Але ж я все одно можу її називати так. 

- Ми тепер разом, мамо, - прошепотіла я, думаючи про неї і з ніжністю розглядаючи умиротворене обличчя сплячого Міна. 

 Досвітні сутінки танули, не в силах чинити опір денному світилу, що поспішало зійти над горизонтом. І в кімнаті ставало дедалі світліше. Ми з Джи Міном так і лежали на дивані... поряд пригорнувшись один до одного, немов два пазли, що склалися. 

- Тепер Я подбаю про вашого сина. З ним усе буде добре. 

 Мені раптом стало ніяково від спогаду про те, як я прогнала Міна. Вигнала, коли йому було погано і самотньо. 

 Тоді, вийшовши з дому, мені здалося, що я бачила його. На мить... Подумала, що він просидів біля порога мого будинку всю ніч до ранку. 

 Він дійсно нікуди не пішов, поки я не вийшла на вулицю. Тепер знала, що мені зовсім не привиділося в той момент. 

 Я усміхнулася, намагаючись стримати сльози, що душили мене. Ми так часто самі собі завдаємо болю, приймаючи неправильні рішення. Але небеса не завжди дають можливість все виправити. Нам дали такий шанс. 

- Обіцяєш? - тихо запитав Мін, не відкриваючи очей. 

 Його губ торкнулася хитра посмішка. Я штовхнула його в бік, і Мін розплющив очі. 

- Обіцяю що? 

- Піклуватися про мене. 

- Вдаєш, що спиш? - обурилася я і штовхнула його ще раз. 

- Мамо, вона мене б'є! - промовив Мін і якось занадто голосно. 

 Я навіть злякалася, що хтось може почути, і прикрила йому долонею рот. 

- Ти чого кричиш?! - мало сама не зірвалася на крик. 

 З голови до ніг мене немов окропила невидима хвиля. 

- Ти пообіцяла моїй матері, що дбатимеш про мене, - почула я. 

 Щось здригнулося всередині. Губи Міна не ворушилися, але я почула ці слова, наче вони пролунали в мене в голові. 

 Ніяк не звикну до цих його «витівок». 

 Я відняла руку від обличчя Міна. 

- Чон Джи Мін! Ти... - видихнула обурено. - Це так дивно... 

- Ну, хочеш, я більше так не робитиму. 

- Це так, немов хтось копається в твоїй голові. 

 Мін щось промугикав і згріб мене в оберемок. 

- Мабуть, із незвички це справді здається дивним, - промовив він. 

- Мені ще багато до чого доведеться звикнути. 

- Я допоможу тобі. 

- Це важко? - запитала після нетривалої паузи. - Пити... кров у людини? 

 Мін заглянув мені в очі. 

- Ні, - усміхнувся він. - Це як... їсти стиглий персик або помідор. 

 Я глянула на своє зап'ястя. 

- Ти... часто пив кров у людей? Кусаючи їх. 

- Взагалі чи тоді? 

- Тоді, коли ми вчилися в школі. 

- Зрідка. 

- Я їх знала? Тих людей? 

- Ні, Джи Йон. Ти їх не знала. Думаю, що ні. Пити кров у людей, щоб вони цього не зрозуміли і не запам'ятали, не так вже й просто. Навіяне гіпнозом, можна зняти. З нашої школи я нікого не чіпав. 

- А зі мною? Ти... це робив? 

- Ні, ніколи. 

 Він узяв мене за руку, яку я роздивлялася, і змусив поглянути на нього. 

- Я ніколи не пив твою кров. Пам'ятаєш? Я обіцяв тобі, що не з'їм тебе і навіть не вкушу. Ти справді завжди була особливою людиною. 

- Мг, - кивнула головою. - Я пам'ятаю твої жарти.  І про те, що не вкусиш мене. Ніколи б не подумала, що це може бути зовсім не жарт. І про те, що їжа сама до тебе приходить. 

- Справді? Я таке говорив? 

- Так... Коли я запитувала в тебе, чи вмієш ти готувати сам. Здається. 

- А, так. Пригадую. 

- Отже, перебуваючи поруч із тобою, я нічим не ризикувала? Ти ніколи не заподіяв би мені шкоди?