6. Перше тренування.

 Наступний ранок був для мене найжахливішим із тих днів, що я прожила вампіром. Фізично відчувала, що Віка не було поруч зі мною. Постійне відчуття тривоги і бажання кудись зірватися, немов у мене залишилася якась незавершена справа, переслідували мене. Здавалося, що я повинна була поїхати разом із Віком. Переживала за нього, розуміючи, що не просто поговорити він та інші вирушили. Що, якщо хтось із них не повернеться? У мене все похолоділо всередині. І це через мене. 

 Сидіти самій у порожній кімнаті було занадто важко. Я вийшла у вітальню. Екскурсію будинком мені так ніхто й не провів, і я не хотіла блукати ним сама. 

 Виглянула у вікно. Можна було прогулятися й оглянути околиці особняка. 

 Будинок виявився величезним. Справжній палац із вежами і турелями. Парк навколо цього палацу красивий і затишний. За ним явно доглядали. Але хто? 

 Пройшовши широкою алеєю, побачила невисоку одноповерхову будівлю в японському стилі, і вийшла на майданчик перед нею. А потім зазирнула у внутрішній дворик. Це був своєрідний двір із безліччю дивних пристосувань. Якісь вертикальні колоди з ручками, що стирчали в різні боки, немов вішалки, опудала і манекени. Мабуть, це місце для тренувань. І там хтось був. 

 Я зупинилася, бо впізнала Міна. Він тренувався один. Мін побачив мене і на мить застиг, глянувши в мій бік. 

 Здається, я навіть чомусь злякалася. Швидко ретирувалася і, позадкувавши, пішла, не ставши йому заважати. Прискоривши крок, мерщій повернулася до будинку. 

 Чому втекла? Я боюся його? Із цим треба щось робити. Він так само живе тут, і ми начебто як одна сім'я. Нам доведеться часто стикатися. Я не зможу його завжди уникати. 

- Привіт, - почула поруч дещо несподівано для себе. 

 Піднявши очі, побачила Ейдена. 

- Привіт, - привіталася з ним, спробувавши усміхнутися. 

 Як я його не помітила? Вампіри так добре відчувають усе... До них неможливо підійти непомітно. Виявляється, до мене можна. Потрібно бути уважнішою. Думки про Міна зробили мене розсіяною. 

- Чим займаєшся? - запитав Ейден. 

- Я... прогулювалася в парку. Нікого не було, і вирішила пройтися, роздивитися навкруги. 

- М-м, - багатозначно протягнув Ейден. 

 Я з цікавістю розглядала чоловіка Мей. Я не встигла з ним познайомитися ближче, і ми не розмовляли. Він викликав симпатію, тим більше що сподобався мені ще вчора, коли побачила його вперше. Було в ньому щось таке, що мимоволі зачаровувало і викликало прихильність до себе. А ще, він так само був наверненим вампіром. А отже, йому, як і мені, одного разу довелося звикати до нового для себе життя, залишивши все, що колись було з ним, і всіх, кого колись знав, у минулому. І він, як і Мей, міг краще мене зрозуміти. 

- Девід просив мене зайнятися твоїм навчанням, - промовив Ейден. - Якщо нема чого робити, якщо хочеш, можемо почати просто зараз. 

- Так? 

- У мене є певний досвід. Я перетворив Мей на вампіра. Ти знаєш уже. 

- Так, - усміхнулася я. 

 Ейден так само усміхнувся мені у відповідь. 

- Почнемо з легкого тренування? - запитав він. - Чи з лекцій повчань? 

- Із тренування. 

- Тоді, знайди у своїй шафі що-небудь більш підходяще. Я чекатиму на тебе тут. 

 Я швидко повернулася, переодягнувшись. У гардеробній кімнаті справді знайшла спортивний одяг. І якраз мого розміру. Це було серед тих речей, які вчора принесли Мей і Вік. 

- Одне з перших, чого ти маєш навчитися, - промовив Ейден, коли я повернулася до нього, - це контролювати свою силу. 

- Я ще нічого не зламала. 

- Це просто, тому що ще не знаєш, наскільки сильна. Отже, тобі потрібно розбудити в собі свої здібності. Побачимо Дейна, потренуємося на ньому. 

 Моє серце схвильовано здригнулося. 

- Потренуємося на Дейні?! - перепитала. - Що, якщо я з ним... що-небудь зроблю? 

- Не бійся. Нічого ти з ним не зробиш. Він, звісно, як здобна солодка булка для людини, але тобі тим паче потрібно навчитися себе контролювати поруч із ним. Він допоможе тобі стати сильнішою. Просто не забувай вчасно харчуватися. 

 Я зітхнула. Чи захоче Дейн, щоб я до нього наближалася? Він поставився до мене, як до друга, а я... 

 Раптом у нерішучості зупинилася. Ми йшли у напрямку до того дерев'яного будинку в японському стилі, де тренувався Мін. 

- Що таке? - не зрозумів Ейден. 

- Там у парку стоїть дерев'яний будинок...  

- Додзьо, - підказав Ейден. - У перекладі з японської це означає «місце, де шукають шлях». У Японії це школи, в яких навчають бойових мистецтв і мистецтва володіння мечем. 

- Там зараз Мін. Я бачила його. 

- Чудово. Ходімо. Він нам допоможе. 

 Я безпорадно подивилася на Ейдена. 

- Ходімо, - повторив вампір. 

- А якщо він розсердиться?