5. Хто він? 

 Девід розповів мені про головний секрет сім'ї. Те, що я повинна зберігати в таємниці, що об'єднувало всю цю сім'ю вампірів і робило її особливою, закритою від сторонніх очей. Я дізналася, що крім вампірів, яких навернули і які в минулому були людьми, є ще народжені вампірами, чиї пращури називали себе Джоар, і понад п'ять тисячоліть тому прийшли на Землю з іншого світу, який існував за мільярди світлових років від нашої сонячної системи. 

 Таких родин існувало дуже мало. І зараз ця сім'я залишилася єдиною. Протягом століть вони оберігали правду про себе настільки ретельно, що навіть сам факт того, що хтось із вампірів може не боятися сонячного світла, був нікому з навернених вампірів не відомий. 

 Девід - народжений вампіром. Амбер - його дружина. Вона, як і її чоловік, вампір від народження. Близнюки Вік і Лекс, а також Юен, якого я ще не бачила, - їхні сини. Решта: Джон (про якого в розмові з Девідом почула вперше), Мін теж народжені вампіри, хоч і не є рідними дітьми Девіда й Амбер. Є ще Ейден, з яким поки що не познайомилася, Мей, Єн і Чейз. Вони навернені вампіри. Такі самі, як і я. Дейн - людина. Але він як ще один член сім'ї. Можливо, він теж стане вампіром, якщо захоче. 

 Згадав Девід і про те, що в Джона є наречена, і вона людина. Через деякі обставини Джонні доглядає за дівчиною і зараз вони обидва далеко. 

 Є у сім'ї ще один маленький, але дуже важливий, секрет. Дитина Мей і Ейдена - крихітка Мелані. Це її голос я чула. 

 Коли я вийшла з кабінету Девіда, відчула деяке полегшення, але в голові була така каша. 

 Вік провів мене до дверей кімнати, яка тепер, судячи з усього, стала моєю. 

- Ну, ось і все, - промовив він. - Залишилося познайомитися з усіма членами родини. Крім, мабуть, Джонні... і його дівчини. 

- Так, - пробурмотіла я, - і навчитися жити вампіром. 

- Навчишся. Тобі сподобається бути вампіром. 

 Я підняла на нього очі. 

- Вампіром, - продовжив Вік, - не обмеженим часом доби. Тобі пощастило. У нас безліч переваг перед сутінковими вампірами. 

Я злегка кивнула головою. Про які переваги він говорить, і перед ким? Перед тими, кого необхідно уникати? 

- Мені потрібно повернутися до батька, - промовив Вік. - Вибач, екскурсію будинком відкладемо на потім. Побудь поки що тут. Або я когось пришлю. 

- Ні, не треба. 

- Можеш роздивитися навколо сама. Хочеш - прогуляйся в парку. Тільки не виходь за межі особняка. 

 Я залишилася в кімнаті. Бродити величезним особняком самій якось не хотілося. Тим паче, Девід назвав стільки імен, що цей будинок має бути більше схожий на гуртожиток. А мені потрібно було подумати, заспокоїтися. 

 Починати життя з чистого аркуша так легко і складно одночасно. І я не знала, яке воно це життя. Але Вік має рацію. Мені пощастило. У мене є сім'я, яка подбає про мене, нехай і не всі раді мене прийняти в її лоно. 

 Але... чи була в мене сім'я раніше? 

 Я знайшла свій телефон. Зовсім було не до нього. Після того як прилетіла, досі не ввімкнула його. 

 У ньому не було свідчень про те, що раніше в мене була сім'я. Зовсім ніяких. 

 Покрутивши в руках мобільник, так і не ввімкнувши його, відкинула вбік, як абсолютно непотрібний предмет. 

 Ні, в моєму минулому житті не було нічого, про що я б могла пошкодувати, втративши це. Мені нічого було втрачати. Я не пам'ятала, але чомусь знала, що так і було. Адже я наважилася виїхати з Віком. Просто трохи змінилися обставини. Я стала вампіром раніше, ніж повинна була. Я знала, на що погоджуюся? 

 Вирішила не мучити себе подібними питаннями. Все одно не знайду на них відповідей, поки пам'ять не повернеться до мене. 

 Віка не було довго, і ніхто не турбував мене, немов усі про мене забули. Але не дуже-то мені й хотілося зараз бачити когось. Я встигла прийняти ванну і помити голову. Якось учора випустила цей момент з уваги. Мені було не до пошуків ванної кімнати. І про свій одяг зовсім забула. 

 Перебрала рюкзак. Тепер у мене було достатньо часу, щоб перевірити його вміст. 

 Мабуть, збиралася не в довгу поїздку. Речей брала із собою мало. Але я й не могла тягнути за собою важкий, громіздкий багаж, навіть якщо не збиралася повертатися. 

 Так, із гардеробом у мене проблеми. 

 Я знайшла банківську картку і трохи готівкою. У вонах. Можна обміняти. На перший час вистачить. А потім... 

 Але що після? 

 Я дізнаюся про це пізніше. Щось придумаю. Пані Ан Джи Йон якось заробляла собі на життя. 

 Вік прийшов за мною, коли сонце вже сіло. Він привів із собою Мей. Вони обидва були одягнені стильно й елегантно, немов зібралися на світську тусовку. Я навіть трохи розгубилася, запідозривши, що щось намічається. Або вони кудись збираються? 

- Не хвилюйся, - промовив Вік майже усміхнувшись, бачачи, як я здивовано і захоплено його роздивляюся. - На нас усіх чекає всього лише вечірка в тісному сімейному колі. У Мей для тебе дещо є, - швидко додав він, не давши мені нічого запитати або заперечити.