2. Початок шляху.  

 Я підскочила на місці, коли відчула ще в коридорі присутність Віка. Він повертався.   

 Щойно Вік зайшов у номер, кинулася до нього. Обхопивши його поперек тулуба, обійняла. Вік застиг на місці.  

- Що таке? - запитав він. - Мене не було всього пів години.  

- Я думала, що ти не повернешся.  

- Чого це? Я не кину тебе. І вже говорив про це. Я тепер несу за тебе відповідальність. З усіх варіантів цей виключений. Якби збирався повернутися сам, не перетворював би на вампіра. Залишив би тебе там, на пустирі, де на нас напали. Там для тебе все й закінчилося б. І... тобі не варто обіймати мене.  

 Я здивовано відсторонилася від нього. Слова Віка звучали досить холодно і спокійно.  

- Не треба, - попросив він. - Ти маєш спочатку згадати те, що забула. А потім вирішити, чи обіймати мене.   

 Вік відійшов від мене, а я дивно почувалася, немов мене «відшили». Я йому не подобаюся?  

- Те, що ти відчуваєш якусь прихильність до мене, це тому, що я перетворив тебе на вампіра. У твоїх венах тече моя кров. І я напоїв тебе своєю кров'ю. Ну як напоїв... У шлунок вона потрапила. Багато вампірів відчують, що це я тебе навернув. Твоє тіло і підсвідомість тягнуться до мене. Але з часом це минеться. Скористатися ситуацією буде нечесно, неправильно з мого боку. Я не повинен та не маю права розвивати і зміцнювати в тобі це почуття прихильності. Коли згадаєш своє минуле, ти все зрозумієш. Потім вирішиш, ким я для тебе залишуся. Можливо навіть, будеш мене ненавидіти.  

 Я продовжувала розгублено дивитися на нього і нічого, крім «вибач», пробурмотіти не змогла. Принаймні, дізналася, чому мене до Віка тягне, чому думаю, що в мене до нього були почуття. Уся справа в його крові.   

- А-агов, - посміхнувшись, протягнув Вік зовсім іншим тоном. - Усе не так уже й погано. Просто ти збиваєш мене з пантелику. Я так і сам можу до тебе прив'язатися. Коли пам'ять до тебе повернеться, і ти вибереш не мене, що мені тоді робити?  

 Він не перестає мене дивувати. Але він має рацію. Я повинна спочатку все згадати. Якщо мої почуття до мене повернуться або не повернуться? Я можу зробити непоправну помилку.   

- Нам потрібно йти, - промовив Вік. - Скоро почнеться реєстрація на наш рейс. Я хочу вже забратися з цієї країни.   

 Я глянула у вікно.   

- Зараз день, - вимовила, намагаючись не думати про те, що щойно сталося, вирішивши, що краще робити вигляд, ніби нічого не відбулося, - ми можемо вийти на вулицю вдень?  

- МИ можемо.  Я потім поясню.  

 Виходить, вампіри, які живуть серед нас, не бояться сонячного світла і не уникають його.   

 Наші збори не зайняли багато часу. У мене із собою, виявляється, був невеликий рюкзак. Я критично оглянула його, але ритися в ньому чомусь не було особливого бажання. Так, немов це зовсім і не мої речі. Та й ніколи було.  

 Вік ще раз перевірив номер, чи не залишили ми чогось після себе.   

 У мене накопичилося безліч запитань до мого супутника, але до вильоту нашого літака залишалося якихось кілька годин. Вік встиг розповісти тільки найголовніше, про що слід пам'ятати.   

 З людьми потрібно бути уважною й акуратною. Поки я не навчилася контролювати свою силу, можу ненароком штовхнути або вдарити занадто сильно. Краще взагалі до них не торкатися без особливої потреби.  

 Тварини відчувають нас набагато краще, ніж люди. З тваринами доведеться бути обережнішою, щоб їхні господарі не звернули увагу на поведінку своїх улюбленців і на того, хто є джерелом їхнього занепокоєння або страху. Але зазвичай люди не можуть зрозуміти, що відбувається.      

 Є кілька способів заспокоїти і тих, і інших, але для цього потрібен зоровий контакт, а часом і тактильний. Однак це з різних причин може бути недоречним і незручним, бо може привернути зайву увагу оточуючих. Адже не завжди можна торкатися до незнайомих людей, щоб це не виглядало дивним і підозрілим з боку.   

 Я маю пам'ятати про те, що наші очі можуть відбивати світло, тож не варто роздивлятися щось у темряві, якщо поруч люди, і краще уникати камер із фотоспалахами.   

 Потрібно триматися подалі від того, що відбувається з людьми, і не намагатися їм допомагати, особливо якщо не впевнена на сто відсотків, що цього ніхто не побачить і не зніме на камеру. Не можна втручатися у справи людей - можна ненароком видати себе.   

 Подряпини і рани на відкритих ділянках нашої шкіри люди не повинні бачити. І я вже знала чому.  Зрозуміла і навіщо Вік спалив у номері паперову серветку, якою ми витирали нашу кров. Не можна залишати сліди. Хоча б тому, що запах крові занадто відчутний і розпізнаваний іншими вампірами.  

 Вік продемонстрував, наскільки швидко і безшумно вампір здатний переміщатися. Такі пересування мають залишатися непомітними для людей. Людям необхідно чути і бачити, як ми до них наближаємося, якщо взагалі хочемо, щоб вони нас помітили. Не можна з'являтися перед людьми раптово.  

 І, знаючи, наскільки такі появи та зникнення дивні та нереальні для людей, завжди потрібно пам'ятати про камери стеження в громадських місцях. Вони можуть зняти те, що люди не повинні бачити.