7. Ангел-охоронець.

 Майже під ранок я виявила Мелісу. Впізнала її, ще не бачачи. Не стала уникати зустрічі зі своєю новою знайомою, почекала, коли вона опиниться в полі мого зору. Вона з'явилася в супроводі двох вампірів. Її красиві губи спотворила зневажлива усмішка. Меліса зміряла мене холодним поглядом з ніг до голови.

- Що ти тут робиш? - запитала вампірша різким крижаним тоном. - Де Єн?

- Маркус сказав, що він мертвий, - насилу вимовила.

 Очі Меліси спалахнули з ненавистю.

- Цього не може бути. Єна ніхто не може перемогти в бою. Ти навіть гадки не маєш, наскільки він сильний. Але... я знаю, що вас обох схопили. І це через тебе. А ти втекла?

- Мені пощастило.

 Меліса презирливо посміхнулася.

- Я не вірю в те, що Єна вбили. Маркус ніколи б не вбив його. Ен просто кинув тебе.

- Можливо.

- Але, якщо ти втекла від Маркуса, чому досі не зникла з міста?

- Я не знаю, - зізналася, намагаючись зрозуміти, як вона налаштована щодо мене: наскільки сильно ненавидить мене чи зневажає.

 Меліса дивилася на мене, як на створіння, не варте уваги. Але я відчувала, що вона була здивована і справді не розуміла, чому я залишилася.

- Тобі слід було б забратися з цього міста.

- Чому ж?

- Щоб залишитися в живих. Тебе вб'ють.

 Я дивилася на неї не зі здивуванням, а з цікавістю. Слова Меліси можна прийняти за занепокоєння. Але вимовлені вони були занадто байдуже і холодно.

- Можливо, - промовила я, продовжуючи відкрито дивитися їй в очі. - А, можливо, ні.

- Думаєш?

 В очах вампірші промайнуло щось схоже на інтерес.  «Ти ще сумніваєшся?» - немов говорила вона.

- Знаю, - вимовила я впевнено.

 Меліса посміхнулася.

- Ти просто щось.

- Знаю, - посміхнулася і я. - Мені не раз щось таке говорили.

- І все ж, що ти робиш? - запитала Меліса, і її тон помітно пом'якшав. Білявку справді здолала цікавість.

- Мені потрібно розібратися...

- Із чим чи в чому? Не будь дурепою.

Що це? Порада? Насмішка?

- Знаю, що не всі бажають моєї смерті. Можливо, знайдеться той, кому потрібна буде моя допомога, хто захоче піти за мною.

- Ти сама собі допомогти не зможеш, кому ти зібралася допомагати? І хто захоче піти за тобою? Хто ти така?

- Дійсно, хто я така? - запитала я і глянула на Мелісу випробуючи й  пильно. - Ти ще досі не зрозуміла?

 На мить погляд Меліси здавався нерозуміючим. Мої слова змусили її уважніше придивитися до мене. Я смію розмовляти з нею в такому тоні? Це те, що читалося в красивих очах білявки наступної миті. Але Меліса сумнівалася і стрималася, щоб не виплеснути на мене свою зневагу і невдоволення.

- Я ключ, що відчиняє двері, через які жоден вампір не здатен пройти. Вони зачинені для вас. Хочеш поглянути? По той бік невидимої, але такої відчутної стіни? За цими дверима існує прекрасний світ. Його світло дарує життя, а не смерть. Я можу стати провідником для багатьох, хто не бачить у мені ворога.

 Губи Меліси здригнулися, немов вона щось хотіла заперечити. Образа чи досада терзали її в той момент. Чи це була туга і біль? Вона ненавиділа мене. Вона любила Єна, але він віддав своє серце мені. Вона хотіла, щоб я зникла. Наступити на свою гордість і прийняти мене, слідувати за мною... Але вийти з вічного царства темряви так бажано. Чи варте воно того, щоб пересилити свою неприязнь?

- Хочеш, щоб я підкорилася тобі? - запитала вона трохи злісно і з викликом.

- Ні, - байдуже заперечила. - Я хочу, щоб ти прийняла правильне рішення. Я лише вкажу шлях. Чи слідувати йому, вирішувати тобі. У мене є можливість і засіб.

- Маркус зітре в порошок усіх, хто скористається цим засобом.

- Ніхто не казав, що буде легко. Двері в інший світ відкрити не так просто, ще складніше відшукати їх. Але ти знаєш, де вони.  

 Меліса мовчки свердлила мене гордовитим поглядом. Їй доведеться зробити вибір. Але, можливо, вона не хоче зізнаватися сама собі в тому, що вже вирішила, чого хоче, або в тому, що боїться.

- Знайди мене, коли вирішиш, чого хочеш, - промовила я, відступаючи назад. - Ти знаєш Маркуса, але ти не знаєш мене. У нас із тобою немає причин бути ворогами.

 Я зникла за поворотом. Меліса не стала переслідувати мене. Ніхто з її оточення не кинувся за мною. Я посіяла в її голові зерна сумніву. Сумніви можуть породити надію. Я була впевнена, що Меліса захоче скористатися шансом. Чи побоїться вона Маркуса? Безсумнівно. Вона боїться його. І вона не піде проти нього одна.

 Навіть якщо Єн загинув - я все ще жива. Вампіри повинні знати, що пропозиція Єна, як і раніше, в силі. Не важливо, хто дасть їм таку можливість.

 Слова Меліси та її сумніви в тому, що Єн мертвий, воскресили в пам'яті все, що сталося, змусили з новою силою відчути всю глибину порожнечі довкола і тяжкість провини. Я не повинна була тікати. Навіть якщо Єн зрадив мене, мала упевнитись в цьому. Мені потрібно було допомогти йому.