5. Тільки не забувай...

 Я прийшла до тями в напівтемній кімнаті, в якій ніколи раніше не була. Ні запахи, ні її зовнішній вигляд мені не були знайомі. Моя рана повністю загоїлася, і я змогла знову дихати на повні груди.

 Я відразу згадала, що сталося. Згадала зраду Єна.

 Навіщо він розповів Маркусу про Мелані? Єн так просто видав найпотаємнішу таємницю. Секрет, про який й сам нічого не мав знати.

 Але якби Єн не заговорив про нашу з Ейденом дитину, я була б уже мертва. Я раптом усвідомила, навіщо Єн це зробив. Він намагався мене врятувати? Намагався завадити Маркусу вбити мене.

"Тільки не забувай про те, що щойно сказала. Про те, що переживаєш за мене і що я твій друг".

 Я твій друг...

 Голос Єна пролунав у голові чітко, немов вампір був поруч, і ці слова воскресли не в пам'яті, а були вимовлені саме зараз, знову. Наче він заздалегідь вибачався за те, що може статися, хотів, щоб я пам'ятала саме це.

 Я твій друг.

 Єн знав і прекрасно розумів, що лише слова про народжену мною дитину зупинять Маркуса. Але я скоріше воліла б померти, ніж видати свою дорогоцінну таємницю. А Єну потрібна я. І він домігся свого - я все ще жива.

 Але ось що з ним? Єну не вибратися з тієї кімнати. Маркус казав, що ми не потрібні йому обидва. І якщо я досі жива... Однак із нас двох Маркус від самого початку вибрав Єна... Адже Маркус не вбив його?

 Я здригнулася, бо почувся шум. За мною прийшли. Мене знов притягли до Маркуса. Щось змінилося в його погляді й голосі. Я знову була цікава старійшині.

- Скажи мені, де може бути Ши? - запитав він вкрадливо.

 Я судорожно почала міркувати. Єн знав, де Ейден, але не сказав нічого Маркусу.

- Що з Єном? - запитала замість відповіді.

 Маркус презирливо усміхнувся.

- Я наказав його вбити. Він мертвий.

 Ці слова неприємним відлунням відгукнулися в серці.

- Але чому ти питаєш про нього? Турбуєшся? У чому причина? Прихильність? Чи симпатія? Він не байдужий тобі?

- Байдужий він мені чи ні, це не має значення.

- Ти маєш рацію. Зовсім не має. До того ж чи варто турбуватися про того, хто вже відійшов в інший світ?

 Я опустила погляд. Мимоволі по щоці покотилася сльоза. Єн помер?

- Сльози? Ти дійсно незвичайний вампір.

 Я знову підняла погляд на Маркуса.

- Ну-ну. Стільки ненависті. Він справді тобі не байдужий.  Дурне дівчисько.

 Маркус раптом дістав із кишені носовичок і хотів промокнути ним сльозу на моїй щоці. Але я різко відсторонилася, не давши до себе доторкнутися. Вампір усміхнувся.

- Зізнатися, - промовив він, - я й сам засмучений. Найменше я б хотів, щоб Єн ішов проти мене. Шкода було вбивати його, але він мав понести покарання. Це його вибір.

 Маркус відвернувся від мене і пройшовся кімнатою.

- Отже, це правда. Те, про що розповів Єн. У тебе є дитина.

- Це неправда, - заперечила я твердим, рішучим тоном. - Єн сказав це, щоб ви не вбили мене.

- Справді?

- Ви зараз розмовляєте зі мною, але не збиралися залишати в живих.

- Це правда. Але ти сама зізналася.

- Але ви прекрасно знаєте, що народження вампіром дитини неможливе.

- У тому-то й річ. Я не знаю. У словах Єна є безперечна істина. Вампір, який вибрав собі пару, ніколи не кине свою "половинку". Якщо Ши справді обрав тебе, в його поведінці багато дивного. У цьому Єн мав рацію. Кого Ши захищає?

- Нікого. Я не знаю, де він. Я не знаю, чим він зайнятий. Можливо, я просто йому не потрібна.

 Маркус обернувся й уважно подивився на мене.

- Рано чи пізно я дізнаюся це. Доктор Блек погано впорався зі своєю роботою. У нього буде шанс виправитися.

 Моє серце здригнулося. Мурашки побігли по шкірі від одного тільки спогаду про те місце. Тепер тільки я зрозуміла, в якому становищі опинилася, і що на мене чекає.

 Маркус наблизився до мене і хотів доторкнутися до мого підборіддя, але я ухилилася.

- Ну-ну, - розсміявся він, - скоро ти станеш більш поступливою.

 Він обійшов мене стороною.

- Знаєш, яка одна з головних переваг, якими володів Єн? Він ніколи не брехав. Ось, чому я вірив йому. Шкода хлопчиська. Він ще міг стати в пригоді, якби не пішов проти мене.

 Я нічого не відповіла. Усе стискалося в грудях. Як могло таке статися? Перед очима стояло усміхнене обличчя Єна, радісне і щасливе, освітлене сонячним світлом. Саме таким я його запам'ятаю: не холодні демонічні очі, що змушують тремтіти від страху, а такі, що вивчають, магнетичні та сяючі. І я не хотіла вірити в те, що його більше немає. Він вампір - його не так просто вбити. У минулому він найманий вбивця. Я сама бачила, на що він здатен. Ні... Ні... Навіть якщо виходу немає... Але чи може він один, загнаний у кут, протистояти вампірам Маркуса?