8. Коли зійде сонце.

 Мені дуже подобався цей тихий особняк. Я почувалася в ньому як удома. Власне кажучи, тепер це і був мій дім. Поступово він трохи перетворювався. Ейден дозволив мені внести деякі зміни. На кухні з'явилася справжня їжа для Чейза, а не напівфабрикати. Я сама готувала для нього. Наш геній мав добре харчуватися. Знайшлося місце для "зимового саду", де я вирощувала квіти в горщиках. До речі, садівник, містер Брант, виявився дуже милим літнім чоловіком, який розумівся на всьому, що росло і зеленіло.

 Іноді я дзвонила батькам. Обірвати так раптово зв'язок із ними не могла. Вони знали, що ми з Ейденом чекаємо на поповнення в родині. Спочатку мама переживала за мене, але з часом заспокоїлася, лише шкодуючи, що ми не можемо приїхати до них погостювати. Мене турбувало почуття провини перед ними. Проте я без жалю покинула "Місто на пагорбах" і не сумувала за ним. Сподівалася, що не сумуватиму й за батьками. Але мимоволі думала про маму і батька, дзвонила, щоб дізнатися, як у них справи і повідомити, що в нас з Ейденом усе гаразд. Я пам'ятала, що дуже любила їх і відчувала, що люблю, хоч мене й не полишало відчуття, ніби все, що було колись із Крістіною Невіл, відбувалося не зі мною.

 Дні змінювалися днями. Я почувалася нормально. Щоправда, дитина вимагала більшого харчування. Ейден часто йшов ненадовго, щоб поповнити наші запаси в холодильнику. Кілька разів брав мене з собою. Я повинна була навчитися добувати собі їжу сама. 

 Мабуть, "полювати" на живого донора було не найпростішим заняттям. Можна "закадрити" кого-небудь, заговорити з самотнім перехожим, або пробратися в будинок до сплячих людей. Жертву занурювали в глибокий гіпнотичний транс (кілька тренувань і в мене виходило це просто і легко).

 Спочатку мені доводилося тренуватися на Чейзі, щоправда, без "кровопускання". Він запевняв, що після таких "відключок" людина нічого не пам'ятає. Найголовніше, залишити жертву в тому ж положенні, вивівши її зі стану гіпнозу, продовжити розмову наче і не було нічого, якщо, звичайно, людина не спала. Залишати вимушеного донора в навіяному вампіром гіпнозі-трансі було вкрай небезпечним для здоров'я людини, і це могло викликати зайві підозри, бо вийти з такого стану самостійно людина не може.

 Наш геній казав: він ніколи не помічав, що "провалювався" кудись. Єдине, що видавало такі "провали" у свідомості, - час. Тому взяти кров у донора потрібно було акуратно і швидко. З тими, хто спав, було набагато простіше. До речі, свого часу Чейз пройшов і через це. Розбудивши його серед ночі, я тренувалася навіювати йому гіпнотичний сон. Після Чейз або нічого не пам'ятав і не відчував, що прокидався, або розповідав, що бачив дивний сон, який не міг згадати.

 Забирали кров ми за допомогою великого медичного шприца, який чимось нагадував пістолет. Не зовсім зручно і завжди доводилося тягати з собою сумку-холодильник. У цій справі все було продумано до дрібниць. Ми харчувалися саме так, роблячи запаси на деякий час. 

 Можна було просто "навідатися" на станцію переливання крові або в лікарні. Але це, якщо з пошуком "донора" було б зовсім туго. Ейден намагався уникати таких візитів.

 У будь-якому разі я була рада, що харчувалися ми не так, як показують зазвичай у фільмах жахів про вампірів. Ейден, звісно, навчив мене, як потрібно кусати ймовірну жертву, куди саме. Прочитав мені цілу лекцію з анатомії людини, нагадавши курс біології. Пояснив, що відбувається.

 Виявилося, якщо потрібно, щоб жертва не відчула болю, вампір, коли він випускає ікла, може виробляти і виділяти особливу речовину, яка, потрапляючи в рану разом зі слиною вампіра, діє як сильний природний анестетик. Отримати таку речовину було простіше простого, незважаючи на те, що саме по собі випускання іклів, її не виробляло. Я впоралася з першого разу, хоча до пуття не могла б пояснити, як це в мене виходить.

- Але, не варто тягнути до рота всіляку гидоту, - промовив Ейден із таким серйозним виглядом, коли пояснював, що я не одразу зрозуміла: насправді він жартував.

 Я посміхнулася. Так, кусати людей, щоб харчуватися їхньою кров'ю, - це негігієнічно. 

 Саме на основі природного анестетика Чейз розробив для "полювання" Ейдену свій "знеболювальний" засіб. Без запаху із загоювальною властивістю. Він, прискорюючи процес згортання людської крові, зупиняє кровотечу, якщо рана не надто глибока. Дозволяє після взяття крові з вени уникнути на місці проколу голкою формування характерного синця. Крім того, ранки від уколів і дрібних порізів загоюються набагато швидше. Через кілька годин (Чейз перевірив це в лабораторних умовах) анестетик повністю виводиться з організму людини, не залишаючи жодних слідів.

 Полювати самій, навіть під наглядом Ейдена, було страшно. Я не відразу подолала бар'єр, що відокремлює мене, нехай і незвичайну людину, але все ж таки просту живу істоту, від мисливця. Перший раз я мало не провалила випробування. Тренуватися з Чейзом виходило без проблем. Але коли переді мною опинилася стороння людина... Я не змогла. Бачачи, як переживаю, Ейден дозволив мені лише заговорити з незнайомцем і ввести в стан гіпнозу.

 Це був чоловік середніх років, який поспішав кудись у пустому провулку. Поблизу не було ні душі. Я відчувала, що чоловік чимось засмучений. Наздогнавши його і зупинивши, вибачилася. Посміхаючись найчарівнішою усмішкою, попросила про допомогу. Вдала, ніби не можу знайти деяку адресу. Щойно спіймала погляд трохи розгублений, і навіть незадоволений спочатку, вже не відпускала його, зануривши незнайомця в глибокий гіпнотичний транс. Щойно чоловік завмер, втупившись на мене скляними очима, які наче нічого не бачили, я сама впала в якесь заціпеніння, настільки мене вразив його погляд.  Голос Ейдена змусив мене взяти себе в руки.