5.2

Міранда

— Так, де ваші таргани? — грізно спитала Даліла зайшовши до кімнати Міранди з книгою та якоюсь баночкою.

— Сидять по куточках, малюють антитарганними крейдами, — фиркнула Міранда, підіймаючи голову від зошита.

Тарганів в гуртожитку виявилося багато. Жодні крейди чи пастки не давали помітного ефекту. Всі продукти, в тому числі й хліб, доводилося ховати в холодильник, а перед тим, як робити чай, перевіряти чашки та чайник на предмет рудих потопельників. Міранда все краще прицільно кидала капці, а Ярина, яка спочатку від тарганів перелякано сахалася, навчилася віртуозно їх бити зошитами. І доки дівчата були в кімнаті здавалося, що це допомагає. Але варто було вийти й складалося враження, що таргани в їх кімнаті одразу скликали всесвітню конференцію. Тож при вмиканні світла в кімнаті знову розпочиналося сафарі з капцями.

— Я їм гостинця принесла, — хижо посміхнулася гостя.

— Ти ж наче за підручником ходила? Не шкода згодовувати їм таке? — посміхнулася Міранда.

— І що саме? — спитала Ярина, яка саме збиралася йти до іншої одногрупниці, спитати про якесь завдання з англійської. — Ці таргани якісь непереможні, всі отрути сприймають, як незвичний делікатес.

— Будемо труїти їх німецькою мовою! — розвеселилася Міранда.

— Обійдуться. Бо ще вивчать і поїдуть подорожувати світом. У мене є інший «смаколик» від якого у них буде заворот кишок, — впевнено відповіла Даліла демонструючи невелику скляну баночку з білим порошком. — Борна кислота. У мене мама в лабораторії працює, то у нас вдома трилітрова банка такої стоїть. Порозсипайте, де тільки зможете, – має допомогти. Не миттєво, але довгостроково.

— Супер! Перерва! — Міранда зіскочила з ліжка, на якому сиділа з конспектом. — Дякую! 

— Я зараз тіко, швиденько, зганяю до Олі, доки вона не пішла, спитаю, як вона робила останнє завдання з англійської, і повернусь, — кивнула Яринка, вискакуючи за двері. Англійська була у неї в пріоритеті.

 В університеті продовжувати вивчати ту іноземну мову, яку вчили у школі. Тож Міранда й далі воювала з німецькою, хоч таких унікумів назбиралося трохи більше десятка з усього факультету, а Яринка, потрапила до групи з англійської. І у неї там був якийсь грізний викладач, бо вона ту мову вчила більше за всі предмети, але на кожне заняття йшла, як на ешафот. А фраза «у мене завтра Данілова…» означала, що Яринку може відірвати від навчання хіба що кінець світу.

Яринка пішла, а Міранда з Далілою азартно зайнялися «сервіруванням столу для тарганів» й наступні пів години старанно розсипали порошок у всіх доступних і важкодоступних місцях.

— Щось це вже схоже на пентаграми з виклику потойбічного, — хмикнула Даліла, спостерігаючи, як Міранда акуратно сипле зигзагоподібну доріжку попід дверима.

— Аби допомогло. Вони мене вже так дістали, що я б і Вельзевула на службу поставила, — зітхнула Міранда, повертаючи Далілі пусту баночку. — Дякую.

— Ти головне нашій побожній чорниці такого не кажи, бо все вимете, ще й святою водою окропить, — хмикнула Даліла.

Даліла також була одногрупницею Міранди. Худорлява, приблизно одного зросту з Мірандою, зелені очі, довгі тонкі брови, трохи кирпатий ніс та темне волосся підстрижене в стилі каре. Вона вчилася на контракті й теж жила в гуртожитку. Щоправда, поселилася пізніше, в «двушку» на восьмому поверсі, але заїхала з усім своїм, від ліжка до вхідних дверей. Міранда й не знала, що можна приїхати в гуртожиток зі своїми дверима! Може й ліфт можна привезти свій? Даліла дивувала Міранду поєднанням якоїсь домашності і водночас впевненості. Кумедна жовта піжамка в качечку покрою «скафандр» з пухнастими капцями і червоні нігті, скромна комплекція й дивовижна наполегливість. Вона була весела, активна, розумна, іронічна й дуже гостра на язик. Там, де Міранда лише думала над відповіддю, Даліла вже діяла видаючи такі перли, що хоч записуй. 

 Ця дівчина була з зовсім іншого, незнайомого Міранді світу. Світу впевненості, знань про якісні бренди, елітні речі, стилі одягу, макіяж, косметику. Зовнішній вигляд Даліли зовсім не кричав про статки, проте коли вона обмовилася скільки коштує її сукня, Міранда могла лише старанно тримати щелепу. А їх перша сумісна прогулянка по великому універмагу «Білий лебідь» закінчилася для Міранди покупкою помади фірми «Lumine» за цілих 16 гривень. До того дня Міранда й гадки не мала ані про цю фірму, ані про те, що помада взагалі може стільки коштувати (на базарі помади коштували від 1,5 до 4 грн, і 4 грн — то було вже дорого, адже на таку суму Міранда могла з’їздити додому). Але те, що почалося, як сумісна прогулянка, аби вбити час (дівчата чекали викладача), вилилося в розлогу лекцію Даліли про якість косметики, правильні підходи до її підбору, а потім і азартними спробами підібрати Міранді помаду. А коли Міранда вже вирішила, що це нездійсненне завдання (якесь все не те ще й дороге), Даліла запропонувала протестувати свою. І та несподівано ідеально підійшла, попри те, що на тонших губах Даліли колір здавався темнішим й вигляд сприймався зовсім не так. А ще Міранду здивувало те, як помада «лягала» на губи. Не було звичного неприємного присмаку хімії ти жиру, а колір був майже непомітний, проте давав красивий ефект доглянутості. Заради такого було не шкода й розоритися (на помаду пішли всі гроші, що Міранда мала з собою). 

 Це була перша така солідна й зовсім необов’язкова покупка Міранди. Адже загалом косметикою вона мало цікавилася. Критичної необхідності не бачила, а вовтузитися з макіяжем було зазвичай ніколи. Даліла ж була шокована виявивши, що у Міранди при собі немає навіть туші для вій, адже сама вона витрачала купу часу на щоденний, акуратний, але повноцінний макіяж та манікюр. На столі у Даліли стояла незмінна батарея якихось пляшечок, баночок та тюбиків з різними косметичними засобами, а ще рідина для очей та контейнер для лінз. Міранда коли побачила вперше, як Даліла впевнено пальцем виймає з ока ту тонесеньку плівку, здатна була лише вражено кліпати. Це було незвично й трохи моторошно. Міранда до цього ніколи не бачила лінз і точно б не змогла так невимушено длубатися пальцем у власному оці.