Розділ 3

Міранда

Сонце плавно наближалося до горизонту, розфарбовуючи будинки в ніжно-рожеві тони та граючи яскравими відблисками на вікнах багатоповерхівок. На розпечене місто неспішно опускався вечір. Ледь відчутний вітерець грайливо переплітав приємну прохолоду з Кальміуса й пасма розпеченого повітря від житлових масивів та з проспекту Дзержинського, яким снували автомобілі та періодично торохтіли подзеленькуючи трамваї. У повітрі химерно поєднувалися аромат води, нагрітої на сонці деревини, каменю, запах мастила, металу та відтінки специфічного диму, який тягнуло зі сторони Донецького металургійного заводу. Високо в небі носилися серпокрильці, своїми пронизливими голосами надаючи звукам міста романтичних ноток.

— Ну що, доню, тепер у тебе почнеться нове, зовсім інше життя, — весело промовив  батько Міранди, сідаючи поряд з нею за акуратний столик кафе з видом на ріку.  

— Так. Студент Донецького державного університету — звучить! — широко посміхнувся дід, що сів навпроти. Поряд з ним присіла бабуся, як завжди трішки підфарбована, одягнена у акуратний літній костюм, з елегантною хустинкою на шиї.

Дід вирішив відсвяткувати успішний вступ Міранди походом у кафе-корабель на березі Кальміусу. Щоправда, на святкуванні було обмежене коло осіб. Дід, бабуся, батько Міри і, власне, сама «винуватиця» свята. Мами Міри, як учасник, навіть не розглядалося. Дід її  демонстративно ігнорував. Взагалі позиція діда «сама заходь, а маму за дверима полиши» Міранду обурювала, але, оскільки що мама, що батько в один голос радили не сваритися з дідом (рідкісний випадок їх злагодженої позиції), доводилося мовчати. Можливо вони й праві. Озвучення її обурення в цій ситуації навряд чи щось змінить, хіба що роздратує діда. Він не любив коли з ним сперечалися. Власне Міранда й не бачила ні разу, щоб з ним хтось сперечався. Певно тому, що це, як длубати монолітну скелю, яка може хіба що привалити брилою. А мама Міранди такі «обвали» викликала легко й невимушено. Своєю прямолінійністю, жартами, щирим неприйняттям авторитету. Тому святкування було без неї. Й більше нагадувало екзамен по стриманості, чемності та умінні демонструвати діду виключно вдячність, до того ж в правильній кількості.   

— Мабуть, — невпевнено посміхнулася Міранда, яка не відчувала якихось кардинальних змін. Той факт, що вона поступила, звичайно, сильно радував, проте «нове життя» здавалося занадто гучною заявою. Взагалі Міранда зараз відчувала переважно втому від нескінченних екзаменів, морального тиску та переживань за результати тих екзаменів. А її думки більше крутилися навколо куцого хвостика літа, за який треба було встигнути вдома з мамою викопати картоплю, прибрати город, придбати зошити та письмове приладдя. І десь там, на обрії, майоріло питання проживання під час навчання. Останнє мало декілька варіантів. Університет, ніби, надає немісцевим гуртожиток, але кількість вільних місць і вартість проживання буде відома лише в останні дні серпня. Бабуся пропонувала Міранді жити у них (свят-свят-свят, жити в цій комфортній в’язниці суворого режиму не хотілося навіть з доплатою). Папа теж розумів, що жити з дідусем, те ще «щастя» і розглядав варіант жити у нього (тричі свят-свят, бо його нова дружина та ще гюрза в каптурі). Але й їздити щодня з дому не варіант, бо на подолання тих 80 кілометрів до Донецька іноді потрібно пів дня, а ще запасний комплект нервів та мішок удачі.

— Ти ще цього не розумієш, проте студентство, це найкраща пора в житті. Безтурботна, весела… — батько зітхнув, явно згадавши свою молодість.

—  Тепер дитині треба скупитися до навчання, Саша, —  з питально-натяючими нотками промовила бабуся.

— Завтра підемо на Мотодром і купимо їй все для навчання, — кивнув дід з виглядом царя, що підписав грамоту на вручення васалу замка з трьома десятками сіл, й занурився у вивчення меню.

Міранда не дуже любила Мотодром — ринок, на якому можна було купити все, від носків, до норкової шуби в комплекті з кришталевою люстрою. Великий, дорогий, ним можна блукати нескінченно, але там нічого робити з кількома гривнями, що могли завалятися в кишенях Міранди. Вона потрапляла на цей ринок лише кілька разів і виключно з дідом. Для покупок з бабусею їм зазвичай вистачало базару на шляху до автостанції.

— Дівчинці треба пристойний костюм для навчання, взуття, спортивний костюм,  курточку на осінь… — почала  вголос міркувати бабуся.

— Досить, Лізо. А сказав, все купимо, — поморщився дід, як від дзижчання набридливого комара.

— Все-все, мовчу, — бабуся тут же вдала старанно слухняну, хитро підморгнувши Міранді. Вона явно була задоволена обіцянкою. 

Тим часом дід робив замовлення й поцікавився, що буде Міранда. Вона з острахом поглянувши на ціни в меню, розгубилася, але тут на допомогу прийшла бабуся, підказавши, що «Мірочка, напевно не відмовиться від морозива». Міранда поспіхом погодилася. Дід знизав плечима та зробив замовлення. І невдовзі офіціант приніс йому каву, а перед Мірандою поставив високу скляну вазочку з морозивом. Біле, викладене фігурною гіркою, всипане фруктами та полите шоколадом, морозиво мало вигляд витвору мистецтва. Міранда, якій і звичайний пломбір був би в радість, почала з цікавістю досліджувати принесене. Тим часом офіціант приніс все інше, розлив по келихах вино. Міранді теж налив, хоч вона й намагалася відмовитися. Дід авторитетно заявив, що онука вже доросла, може трішки випити вина за такої нагоди. Заперечення дівчини до уваги не було прийнято.

Взагалі Міранду здивувала така радість діда на її вступ. Якщо радість мами (яка кожен екзамен сиділа під університетом в ролі моральної підтримки, й навіть встигла за цей час перезнайомитися з батьками половини майбутніх студентів) була зрозуміла й очікувана, то реакція діда дивувала. Чомусь Міранді здавалося, що він в принципі не припускав думки, що онука може не поступити. Та він же повідомлення про її «четвірки» на екзаменах сприйняв з помітним відтінком невдоволення. Знав би він з якими оцінками, вона насправді «проскочила»… І як втомилася від його постійного морального тиску. Міра вже мріяла повернутися додому, до мами, з якою можна відверто спілкуватися та сваритися, до свободи, яку, попри роботу, дарувало село. А ще вдома чекав лист з армії, від колишнього хлопця. На проводах у нього танцювала інша, а лист він чомусь написав Міранді. І Міранді дуже хотілося дізнатися, що ж саме він там написав.