Темна цетадель

Венар вийшов з кімнати, залишивши Лейру на самоті. Вона оглянулася навколо, відчуваючи змішання тривоги та цікавості. Її погляд зупинився на одній із книг на полиці. Вона обережно взяла її в руки та відкрила. Старі сторінки видавали легкий шелест, і вона почала читати про давні часи, коли Ситхи та Джедаї ще не були ворогами, а співпрацювали заради спільної мети.

Занурившись у читання, Лейра не помітила, як час пролетів. Коли Венар повернувся, він приніс їжу він обережно підійшов до неї та поцілував  в шию, змушуючи Лейру здригнутися від несподіваного, але приємного дотику. Вона відклала книгу і подивилася на нього з ніжністю і цікавістю.

— Щось цікаве знайшла? — запитав Венар, сідаючи поруч і простягаючи їй їжу.

— Так, — відповіла вона, приймаючи їжу і починаючи їсти. — Ця книга розповідає про часи, коли Ситхи та Джедаї співпрацювали. Я ніколи не чула про таке раніше.Венар кивнув, задумливо дивлячись на неї.

— Так, було таке, дуже давно. Але ці часи давно минули, і зараз ми живемо в зовсім іншому світі. Проте, можливо, ми зможемо знайти щось корисне в цих старих історіях.

Вони їли в тиші, обидва занурені у свої думки. Лейра відчувала, що цей момент спокою був необхідний їм обом перед тим, як вони вирушать до архівів. Вона знала, що їх чекає небезпека, але також відчувала, що вони зможуть подолати всі труднощі разом.

Коли вечір нарешті настала, вони знову вирушили в дорогу. Венар вів Лейру через заплутані коридори та потаємні проходи, які він знав як свої п'ять пальців. Нарешті вони дісталися до величезної двері, яка вела до архівів.

Венар обережно відкрив двері, і вони увійшли всередину. Архіви були величезними, заповненими полицями з сотнями стародавніх книг і сувоїв. Лейра відчула, як її серце забилося швидше від передчуття відкриттів, які вони можуть тут знайти.

— Ми шукаємо записи про твою расу і твоїх батьків, — прошепотів Венар, оглядаючи навколишнє середовище. — Почнемо з найстаріших документів. Вони можуть містити інформацію, яка допоможе нам.

Лейра кивнула і почала переглядати книги та сувої на полицях. Вона відчувала, як кожен документ, який вона тримала в руках, наближав її до розгадки таємниць свого минулого. Вона знала, що неважливо, скільки часу це займе, вона знайде відповіді.

Через деякий час Венар підняв одну з книг і поглянув на Лейру.

— Здається, я знайшов щось, — сказав він, розгортаючи книгу і показуючи їй сторінку з малюнком, який нагадував їй про щось знайоме.

Лейра нахилилася ближче і почала читати. Текст розповідав про древню расу, яка володіла особливими здібностями та жила в гармонії з природою. Вона відчула, як її серце починає битися швидше від передчуття, що це може бути саме те, що вона шукала.

— Це вони, — прошепотіла Лейра, дивлячись на Венара з трепетом у голосі. — Це моя  раса.Вона якраз хотіла знайти ще інформацію коли в архів зайшли .Венар і Лейра поспішила сховатися  за стелаж.Це був Елазар один зі старших Ситхів, якого Лейра вже зустрічала раніше. Його присутність завжди викликала в неї тривогу, і зараз не було винятком. Венар швидко зробив знак, щоб вона залишалася тихою, і обережно підійшов до краю стелажа, намагаючись оцінити ситуацію. 

Венар глянув на Лейру, і в його очах з'явилася рішучість. Він знав, що не може дозволити Елазар знайти те, що вони шукали. Це було небезпечно, і він був готовий захистити Лейру за будь-яку ціну.

— Ми повинні дістатися до виходу, поки він не помітив нас, — прошепотів Венар. — Я відверну його увагу, а ти спробуй добратися до дверей.Лейра відчула, як страх переплелося з рішучістю. Вона знала, що це був ризикований план, але у неї не було іншого вибору. Вона кивнула, і вони почали діяти.Венар вийшов за полиць і привернув увагу Елазара
— Елазар який сюрприз не очікував побачити тебе в архівах та ще так пізно вечері  .Старший сітх розвернувся на голос  побачивши пред собою свого колишнього учня він відав з себе щось схоже на посмішку 
— Венар давно не бачилися і що привило тебе в ці архіви 
— Цікавість я зіткнувся як мені здалося  кимось з  рідкісної  раси .І хотів провірити не показалось мені .Венар завжди вмів грати з правдою і полу тонами

Елазар нахмурився, розглядаючи Венара з підозрою. Він завжди був обережним і не довіряв нікому, навіть своїм колишнім учням. Однак його цікавість завжди брала гору, і він вирішив дізнатися більше.

— І яка ж це була раса? — запитав Елазар, підійшовши ближче до Венара. — Можливо, я зможу допомогти тобі в пошуках.Венар зберігав спокій, його обличчя не видавало жодних емоцій.

— Це була раса, про яку я читав у старих архівах, — відповів він, намагаючись виглядати як найбільше переконливо. — Вона володіла особливими здібностями та жила в гармонії з природою. Я думаю, що вони могли б бути корисними для ордену.Елазар уважно слухав, його очі звузилися від підозри.

— Цікаво, — сказав він нарешті. — Але ти ж знаєш, що в нашому ордені не схвалюють самостійні дослідження без попереднього дозволу. Що ж, покажи мені ці записи, і ми подивимося, чи дійсно вони варті нашої уваги.Венар повів Елазара до іншої частини архівів, намагаючись відвернути його увагу від місця, де ховалася Лейра. Він знав, що кожна хвилина була на вагу золота, і сподівався, що Лейра зможе знайти вихід і продовжити свої пошуки безперешкодно.

Лейра тим часом обережно пересувалася між стелажами, намагаючись не видавати жодного звуку. Її серце билося швидше від страху і хвилювання, але вона знала, що повинна бути сильною і рішучою. Вона наблизилася до дверей, коли почула голоси Венара та Елазара, що віддалялися.

Вона вдихнула глибоко, зібравшись з силами, і швидко, але безшумно вийшла з архівів. Як тільки вона опинилася за дверима, вона зупинилася, щоб перевести подих. Її думки були сповнені тривоги за Венара, але вона знала, що він зробить усе можливе, щоб захистити її.

Лейра поспішила до своєї кімнати, де вони домовилися зустрітися після завершення пошуків. Вона знала, що час грає проти них, і кожна секунда була важливою. Вона почала переглядати знайдені документи, намагаючись знайти додаткову інформацію про свою расу і своїх батьків.