Глава 12

Глава 12 
Катерина поверталася додому в роздумах.  
Серце її було неспокійне і тріпотіло в грудях, мов 
стривожене пташа. Причиною цього була надія,  
яку посіяли слова мандрівного філософа Григорія.  
Неймовірна туга від приреченості, яка душила її 
останні місяці, зникла. З’явилося сподівання, що 
навіть якщо не у цьому світі, а в небесному, та вона 
знайде душу свого любого Гнатика й обійми їхнього 
кохання триватимуть вічно. 
Страх і душевний біль повернулися до дівчини,  
коли знову з’явився Коракс. Чорний крук мав 
жалюгідний вигляд, був весь обскубаний, обдертий,  
його очі світилися двома зловісними вугликами.  
Він кинувся до Катерини, маючи намір дзьобнути 
панночку. Але нічого не вийшло. Крук з розгону наткнувся на невидиму перепону і впав додолу.  
Якийсь незримий купол захищав дівчину й не 
дозволяв пекельному прислужнику наблизитися до 
неї.  
– Що ти накоїла?! – його нестерпний голос 
заревів десь у голові. – Як ти посміла відкрити свою 
підлу душу цьому пройдисвіту?! 
– Не називай його так! – панночка нервово 
сіпнулася. – Це ви з Коцюбихою мене обдурили! 
– Обдурили?! – злісно каркнув Коракс, сідаючи 
на соснову гілку. – А хто благав про силу та владу,  
щоб повернути нареченого? Чи тебе не попередили 
про ціну, яку доведеться заплатити? Попередили!  
І ти її прийняла! Наш володар нікого силоміць не 
притягує, йому важливе добровільне рішення. 
Панночка почала малими кроками наближатися 
до ворона: 
– Вашдарвиявивсяоманою! МійГнат збожеволів 
і вкоротив собі віку! Не цього я прагнула! 
Чорний крук з обережності перелетів на вищу 
соснову гілку: 
– Тепер пізно плакати та нарікати! Ти належиш 
нашому темному володарю і будеш коритися йому!  
Затямила?  
– А це ми ще побачимо! 
Панночкаширокимрухомуповітріперехрестила 
крука, він істерично закаркав ізник. Дихання дівчині 
перехопило, від хвилювання голова йшла обертом.  
Земля під ногами захиталася. Катерина спинилася 
перед входом на подвір’я, схопилася руками за тин 
і, заплющивши очі, подумки молилася. Полегшало і 
дівчина могла йти далі...

*** 
На широкому панському подвір’ї кипіла 
робота. Починається весна, період, у якому, як 
кажуть, кожен день рік годує. Під яскравим сонцем 
бадьоро чимчикували вгодовані гуси, здіймаючи 
крила і гучним ґелґотом сповіщаючи усю околицю 
про свою присутність. У калюжах влаштовували 
собі купання качки, щиро радіючи цим весняним 
купелям. Поважний когут проходжувався між 
стодолою та коморою і з неприхованою цікавістю 
зазирав у прочинені двері.  
Поруч, на пеньках, влаштувалися старий Явтух 
Ковтун та Свирид і терпеливо лагодили кінську 
упряж, перекидаючись короткими фразами та 
випускаючи клуби диму зі своїх люльок. Сам 
сотник Бобиренко вивів зі стайні свого улюбленця 
– коня Добряна і, не довіряючи конюху Оверку,  
що мов той ґедзь снував довкола, взявся вичищати 
боки тварині, вміло орудуючи скребком та щіткою.  
Гнідий кінь шкірився і голосно фуркав, мотаючи 
пишною гривою. 
Коли панночка відчинила хвіртку, то побачила 
Мокрину з Палажкою, що саме виносили з хати 
білосніжні подушки, розкладали їх на широку лавку 
провітрюватися. Вона, можливо, пройшла б мовчки 
повз, роздумуючи над своєю долею, але одна річ не 
давала їй спокою.  
– Мокрино! Ходи сюди!  
Огрядна жінка здивовано глянула на панночку,  
бо та вкрай рідко кликала челядь, хіба Палажку, яка 
звикла помагати Катерині.  
– Треба щось попрати чи зашити? Щось 
приготувати чи однести? 

Катерина взяла кріпачку під руку і відвела її 
вбік, до тину, за яким починався сад. 
– Як твоє здоров’я? Чи добре почуваєшся?  
Панночка уважно розглядала жінку, так, наче 
бачила її вперше. 
– Гаразд, Богу дякувати, – відповіла схвильовано 
Мокрина, – якби не задуха після зимового кашлюка,  
то я би цей тин, як спритна коза, перескочила. 
Панночка взяла Мокрину за лікоть і тихо мовила: 
– Мокрино, ти мене в дитинстві вигодовувала,  
тож мені не байдуже до твоєї долі. Я бачу зерно 
хвороби у твоїх грудях! – панночка торкнулася 
пальцем грудей служниці, від чого жінка 
здригнулася. 
– Сили небесні! – страх спотворив привітне 
обличчя Мокрини. – Як таке може бути? 
– Хвороба ця не від чарів, і не від вроків, –  
відповіла дівчина, – а від людської натури. Тіло 
починає хворіти раптово, а якщо цю хворобу не 
лікувати, то вона може цілковито з’їсти тебе за рік 
часу…  
– Лишенько! – заплакала Мокрина. – Що ж мені 
робити? 
Панночка ніжно погладила натруджені руки 
жінки.  
– Не хвилюйся і не побивайся. Напасть тількино почалася, тому її ще можна вилікувати. Збери 
свіжого ластів’ячого зілля і паростків буглава,  
змішай із подрібненою корою калини і готуй щодня 
кухоль варива, яке треба спожити за день, від 
світанку до заходу. До Спаса злий вогник хвороби 
у тобі згасне…  
Мокрина вдячно зраділа.

– Дякую сердечно, – її очі знову були вологими,  
– а я ж зауважила, що після Різдвяних святок почала 
марніти, і сили вже не ті, і смаку до їжі нема…  
Катерина легко усміхнулася і пішла до хати 
переодягтись. Вона надумала відвідати місцевого 
священника ще до вечірні. 
*** 
Його хата височіла на пагорбі неподалік од 
церкви. Оточена садом, вона завжди була місцем,  
куди сходились селяни, щоб послухати настанов 
панотця чи просто погомоніти, сидячи на лавках 
під черешнями та яблунями. Але сьогодні було 
порожньо. Панночка увійшла крізь браму. Всюди 
віяло пусткою. Після смерті дружини Одарки,  
отець Назарій запустив господарство й віддався 
частим молитвам і читанню духовних книг. Проте з 
димаря у блакитне небо здіймався сірий димок, а це 
означало, що господар вдома. 
У просторій світлиці за круглим столом сидів 
священник у старенькій рясі і з апетитом їв хліб,  
щедро намащений варенням. У горняті парував 
чай. Рипіння підлоги його не здивувало, оскільки 
відвідувачізаходили часто. Однак коли він на порозі 
побачив Катерину Бобиренчиху, то від несподіванки 
впустив хліб із рук, той упав на підлогу. Панотець 
на це не звернув уваги, його обличчя напружилось 
від подиву, змішаного із тривогою.  
– Боже помагай! – привіталася панночка. –  
Можна мені увійти? 
– Спаси Боже! Заходь, дитино! 
Отець Назарій піднявся з крісла. Панночка 
несміло ступила кілька кроків. Її очі блищали від сліз.