Глава 7

Глава 7 
До Гната панночка ходила чи не щодня, і хоча 
він був якийсь дивний, малоговіркий та задумливий,  
але в його палких обіймах забувала про все на світі. І 
про недавно пролиті сльози, і про близьке сватання,  
і про моторошний обряд та криваву присягу, яку 
довелося скласти перед старою Коцюбихою. Хоча 
все це пам’ятала через крука Коракса, що був німим 
свідком усього її життя. Байдуже, нехай дивиться! 
Облило крижаною водою від слів коханого, коли 
він її обнімав і, немов крізь марення, шепотів: 
– Явдошко, моя люба, ти моє серденько, ти моя 
ягідка… 
– Що? – панночку немов ужалило. – Що ти таке 
верзеш? Яка Явдошка? 
Гнат сів на зім’ятій постелі і розмахував руками,  
немов намагаючись звільнитись від невидимої 
павутини, що обплутала усі його думки. Нарешті 
підняв на неї погляд. Його очі були затуманені,  
позбавлені колишнього життєвого блиску. 
– Хто ти така? Що ти тут робиш? – спитав він 
збайдужіло.  
– Як?! Це ж я, твоя Катруся! 
Дівчина впала перед ним на коліна.  
Парубок знов тихо простогнав: 
– Катрусю, ластівочко моя, кохаю тебе! 
Коракс, що сидів у кутку, повторив, немов 
насміхаючись: 
– Кра-кра, кохає тебе! 
Панночка рішуче встала з колін, одягла теплу 
свиту й хустку, швидким кроком вийшла надвір. 

Ці десять днів стали для дівчини щасливими,  
любов приспала її гнів і бажання помсти. Зі змією 
Явдохою давно пора поквитатися за підлість 
та підступ! Явдоха була відьмою, хоч доволі 
невправною, тож прості вроки на хворобу тут би не 
подіяли. 
Проте реалізації плану помсти завадили нові 
обставини. Неподалік від Гнатової хати Катерина 
несподівано побачила карлика Мачка, що виріс наче 
з-під землі. 
– И-и-иррр-ааа! Аа-єє! 
– Що? Не розумію! – дівчина озирнулася на всі 
боки.  
Мачок високо підніс свою огидну коротку 
ручку. Між товстими пальцями стирчав пожовклий 
папірець. Панночка з цікавістю розгорнула і 
прочитала: «Вмираю. Прийди!».  
Місцями чорнило підтекло зі старого гусячого 
пера, хоч написано було досить розбірливо. Душу 
огорнули сумніви: йти чи не йти? Яке їй діло до 
старої відьми? На милосердя дівчини Коцюбиха 
точно не розраховувала. Але якась невидима сила 
наче зсередини підштовхувала Катерину ступити 
перші кроки. І вона рушила. Попереду жваво 
змахував крилами крук Коракс.  
Важкі бабині стогони панночка почула ще 
з подвір’я. Густа, біло-сіра імла опустилася на 
Лисячий Яр й окутала степ біля старої корчми.  
Панночка увійшла до хатини. 
На Коцюбиху страшно було дивитися. Один 
скелет, обтягнений темно-коричневою шкірою і 
пасма куцого сивого волосся, що стирчало з-під древньої вицвілої хустки. Очі старої несамовито 
блищали. Мачок сидів на звичному місці коло печі 
і з жалем споглядав на свою господиню. Коцюбиха 
одразу помітила дівчину.  
– А, нарешті припленталася! Я думала, що вже 
не діждуся… – кожне слово давалося їй тяжко.  
– Що вам від мене треба? – сухо спитала 
панночка.  
Стара відьма злісно блиснула очима і її лице 
скривилося від болю.  
– Хочу, щоб ти мені допомогла. Ніяк не можу 
вмерти... – стара залилася хрипким кашлем.  
– А Мачок? – тонкі брови панночки невдоволено 
насупилися. – Чому його не попросите? 
Стара скрушно зітхнула.  
– Він не послухає. Це мій син… 
З кутика біля печі почулося тихе сопіння і 
жалібне скигління.  
– А чому саме я? – панночка, не зводячи погляд 
із карлика, повільно сіла на лавку під вікном. 
– Тому що, мила Катрусенько, я і стару корчму, і 
свого Мачка, й усе, що маю заповідаю тобі!  
– Для чого мені це?! Нащо мені твій старий 
мотлох?  
– Не поспішай! – баба підняла кістлявий 
вказівний палець. – Наприклад, у цій дерев’яній 
скриньці лежить старий віночок зі стрічками, а 
в ньому знайдеться кілька волосин Явдохи. Ти 
зможеш виліпити з глини… 
Коцюбиху знов мучив надривний кашель, що не 
дав їй договорити. 
– Зліплю ляльку, вплету її волосся, так вона буде 
цілковито у моїй владі…

– Отож-бо, ти все добре знаєш... – стара 
піднялась вище на подушках. – Але мушу тебе 
застерегти! Будь обережна!  
– Чому? – панночка уважно слухала бабині 
настанови. 
– Хоча у тобі відчуваю таку силу, якої вже не 
бачила багато десятиліть, однак не дай пихатості 
засліпити себе. Остерігайся побожних людей,  
богомільних ченців, що віддано служать Богові,  
зреклися усіх благ цього світу, блаженних, які 
оповиті чеснотами. Їх твої чари не торкнуть, а 
повернуться до тебе з потрійною силою і заподіють 
велику шкоду!  
– Де тепер таких знайдеш? – скептично 
відповіла дівчина. – Бачила я торік, як наш панотець 
на батькових іменинах упився калганівки, мусіли 
гайдуки на бричці додому везти.  
– Так, – видихнула відьма, – але я тебе 
попередила…  
– Що маю робити? – панночка рішуче встала 
з лавки і підійшла до ліжка.- Давайте покінчимо 
швидше з цим. 
– Звари коріння чемериці, борця і макових 
головок…  
Катерина мовчки кивнула і взялася до роботи.  
Карлик налив у макітру води, а дівчина подрібнила 
усі необхідні складники. Поки вода нагрівалася, у 
голові пролітали різноманітні думки, танцюючи в 
такт із вогненними язиками в печі. Якийсь холодок 
пробіг по спині. Це ж треба, яке безвихідне та 
безцільне життя прожила Коцюбиха, у самотності,  
з дитиною потворним карликом-калікою, з 
презирством від людей!.. 

«У мене все буде інакше, – пообіцяла собі 
дівчина, – поберемося з Гнатиком, народимо дітей,  
а біда обійде нас десятими дорогами!».  
Досить мріяти! – льодяний голос Коракса у 
голові прозвучав несподівано. – Час давати старій 
питво.  
Катерина гнівливо зиркнула на крука, що 
походжав поміж в’язанками дров і чистив об кору 
свого дзьоба. Але нічого не заперечуючи, налила 
трохи відвару до глиняного кухля. Густа зелена 
рідина парувала.  
Стара Коцюбиха жадібно випила трунок і крізь 
дрімоту прошепотіла: 
– Прощавай, дівчино! Не згадуй злим словом,  
хоч знаю, що згадаєш, і не раз… 
Черезкількахвилиндихання староїпочастішало,  
на темно-коричневому обличчі виступили краплі 
поту. Її тіло тряслося, мов осикове листя, аж поки 
не вигнулося дугою і стало бездушним. З беззубого 
рота виповзла маленька змійка, та сама, що вкусила 
колись панночку, і сховалася десь між подушками. 
Панночка встала з крісла і відвернулася від 
покійниці. Вона підійшла до кованої залізом 
скрині, рвучко відчинила її. Поверх згортків лежав 
старий вінок зі сухоцвіту. «Стара знала, чим мене 
принадити» – подумала молоденька відьма і щосили 
схопила свою знахідку.