Глава 3

Глава 3 
Надвечір небо затягли низькі сірі хмари і 
задріботів мачкатий дощик. Хоча до тітчиної хати 
було йти недалеко, Катерина поверх віночка на 
голові накинула синьо-червону шовкову хустку.  
Мовби молодиця. Але байдуже, головне, щоб дощ 
не намочив тендітні квіточки на вінку. 
У світлиці вже було більше десятка дівчат, які 
встигли прикрасити підвіконня кетягами калини і 
пшеничними колосками. У глиняних видовжених 
горщиках красувалися червоні квіти настурцій та 
жовтуваті чорнобривці.  
На довгому столі стояли розмаїті наїдки. У 
круглих макітрах парувала каша, полита грибною 
підливою. Поміж запеченими щупаками, якими 
славилася Грушівка, виставили мочену ярину і 
свіжоспечений хліб, який на дотик ще зберігав тепло 
рідної печі. Кілька різновидів вареників та пампухів 
могли задовольнити охочого ними посмакувати.  
Тільки-но панночка переступила поріг хати,  
дівчата одразу кинулися її зустрічати.

– Добривечір, Катрусю! – проспівала низьким 
грудним голосом Олена, що ще поралась біля печі.  
– Ми вже тебе зачекалися. Сідай швидше, бо вже 
хлопці на підході.  
– Ой, Катрю, ти така гарна, як макова квітка! –  
русява Галина підбігла й обійняла подругу. – СамБог 
тебе в личко поцілував, коли ти в колисці лежала… 
– Та годі тобі, Галю, – скупо всміхнулась 
панночка, – така ж, як усі. 
– А намисто, – сплеснула в долоні трішки 
огрядна Харитина і очі її від подиву округлилися, –  
не інакше, як десь із-за моря?  
– Та ні, – стримано відповіла дівчина, – батько із 
Сорочинського ярмарку торік привіз.  
– А люстерко принесла? – Галя не соромилася 
розпитувати.  
– Так! Так! – загомоніли дівчата хором. – Дуже 
вже кортить подивитися! 
Панночка мовчки дістала з кишені свитки 
дзеркало із красивими вирізьбленими на дерев’яній 
оправі квітами.  
Галина майже вихопила омріяне диво з 
тендітних рук подруги і давай вертіти на усі боки,  
примовляючи: 
– Бачте, які у мене губки? Вишеньки! А брови 
які! Шнурівочки!  
– Дай-но мені! – заторохтіли дівчата й одна за 
одною намагалися заволодіти люстерком.  
На усю Грушівку було три таких дзеркала, не 
рахуючи панського двору. Одне у простій олов’яній 
оправі висіло у сільського священника в хаті, але 
він молодих дівчат із дому проганяв і постійно тим дзеркалом лякав: «Це ж чортячий винахід! Ото 
вилізе з нього нечистий, затягне тебе по той бік,  
там і залишися!». Сам отець «нечистого» не боявся.  
Часом довго стояв перед люстром, намагаючись 
акуратно підстригти куцу бороду.  
Інших два дзеркала були у війта і старого козака 
Карпа. Ті інколи дозволяли себе вмовити і впускали 
дівчат, які могли годинами чепуритися перед 
дзеркалами. Дехто в селі володів дрібними уламками 
від побитих дзеркал, але в тому малому-дрібному 
важко себе розгледіти. Тому-то такої насолоди, а ще 
перед вечорницями, дівчата пропустити не могли:  
люстерко швидко переходило із рук в руки під 
захоплені вигуки молодих красунь. 
– Ой, а вменещось наче ніс задовгий! – бідкалась 
юна чорнявка. 
– Не бійся, тобі до чаплі ще далеко! –  
заспокоювала подруга. – Ти краще вуха в коси 
заховай, а то стирчать, мов у березневого зайця! 
– Ха-ха-ха! – світлиця наповнилася дзвінким 
сміхом.  
– Що ж мені, сердешній, робить? Хто ж мене 
із таким округлим личком полюбить? – заскиглила,  
дивлячись у відображення Харитина.  
– Та ж Славко за тобою упадає! – дорікнула 
паніматка, доставляючи на стіл глеки з узваром. 
– Ні, Славко худющий, немов хорт! Очі в 
нього витрішкуваті, немов у жабуна! – протягнула 
вередлива дівчина. – Хочу красивішого! 
– Ну, тоді вибачай, Харитю, – буркнула стара 
Олена. – Може, хіба з Миргорода тебе засватають 
або зі самого Києва. Там усі красені! Славко, між 
іншим, працьовитий і серцем в нього щире…

– Дай-но мені! – Галина вирвала люстерко з 
рук Харитини і хотіла вдруге за вечір налюбуватися 
собою. Та сталося несподіване: ручка вислизнула з 
пальців дівчини і люстерко впало на дощату підлогу. 
– Ой! – зойкнули дівчата.  
Дзеркальна поверхня вкрилася павутиною 
тріщин. А коли панночка підняла дорогоцінну річ,  
то дрібненькі уламки посипалися додолу. 
– Лишенько! – важко видихнула Харитя. – Бути 
біді…  
– Прости мене, Катрю! – Галина хотіла впасти 
перед панночкою на коліна. – Що ж я накоїла?! 
– Пусте, – сухо мовила Катерина, – за кілька 
тижнів батько збирається в Прилуки на ярмарок, то 
привезе нове. 
– Боже, порятуй! – Олена широко перехрестила 
дзеркало в руках племінниці і його уламки на землі. 
В цю мить почувся тупіт, низький гул голосів і 
крізь стрімко відчинені двері до господи завалилася 
ватага хлопців. Побачивши серед них любого Гната,  
панночка швидко забула про все на світі. 
– Добривечір у вашій хаті! Здоровенькі були,  
наша паніматко, й усі добрі люди! 
– Дай Боже і вам здоров’я та щастя! – стара 
Олена поправила запаску і ступила крок до гостей.  
– Проходьте і частуйтеся! Ми на вас чекали. 
Ледь господиня закінчила привітання, як 
вийшли троє парубків-музик і весело заграли: на 
скрипці, сопілці та бубні. Під запальну музику 
молоді хлопці ступили до світлиці. Найстаршому 
було близько двадцяти п’яти, а наймолодшому 
лише шістнадцять. Порозсідавшись на лавки поміж 
дівчат, парубки відразу почали жартувати:

– Але вже й пахнуть вареники! – високий та 
кремезний Павло затягнувся, що аж чорні вуса 
заворушилися. – А чи смачні? 
– А ти спробуй! – запропонувала одна з дівчат,  
Уляна, чорноброва та миловидна, підсовуючи 
макітру до краю столу і простягаючи ложку. 
– Хіба на дармівщину може бути щось не 
смачне? – пхикнув рудий Тарас і, спритно схопивши 
вареника, закинув його до рота. 
Гарячий, щойно з окропу вареник боляче обпік 
бідоласі язика й губи. Він миттєво увесь збагрянів,  
витріщившиочійвипльовуючигаряче тісто, кинувся 
до відра з холодною водою під сміх громади. 
– Ласого язика понесло, мов гопака. – Харитина 
весело реготала, тримаючись за широкі боки. 
– Ащоббільшебулоруху, тоскуштуйтеваренуху!  
– майже проспівав худорлявий Славко з цілковито 
білою чуприною. Разом зі своїм товаришем Павлом 
узявся наливати вогненного напою до чисельних 
келишків.  
Кількадесят піднятих чарок голосно дзенькнули,  
стукаючись між собою у повітрі. Паніматка Олена 
на правах господині виголосила заздравицю: 
– Щоб усі були здорові та веселі! І щоб у нашій 
Грушівці побільшало нових родин! 
Олена, окинувши пильним поглядом кількох 
ймовірних претендентів на шлюбний вінець, хитро 
підморгнула і спорожнила чарку. 
М’язисті хлопчачі руки потягнулися за 
варениками й пампухами, а поміж них тендітні 
дівочі. Панночка Катерина виструнчилась на лавці,  
немов лебідка на тихому ставку, і скромним рухом 
настромила на двозубу виделку вареника. Після 
того піднесла виделку до вуст свого коханого – Закуси-но, Гнатику, але пильнуй мідяки, що 
дівчата позаліплювали. 
Хлопець покірно схопив вареника, швидко 
проковтнув його й облизався.  
– Від тебе, Катре, я б не відходив ані вдень, ані 
вночі... 
Закохані карі очі юнака дивилися ласкаво на 
дівчину.  
– А що ж ви, музиченьки, замовкли?! – русява 
Галина стрімко підвелася й розправила кольорові 
стрічки вінка. – Не на поминках сидимо! Ану,  
заграйте нам веселої та такої, щоб ноги самі усіх 
понесли танцювати! 
Дівчина з легким острахом глянула на панночку,  
чи та не сердиться за побите дзеркало. Але Катерина 
була усміхнена, її обличчя осяяла блаженна 
усмішка. Гнат сидів поруч, гладячи її пальці, щось 
нашіптуючи їй на вушко. 
Музики, молоді хлопці з сусіднього села, як 
почали вигравати веселої мелодії, то за хвилю вже 
ніхто не сидів за столом, усі пішли до танцю. Навіть 
паніматка Олена спустила квітчасту хустку на плечі 
і, не зовсім потрапляючи в такт, пританцьовувала 
біля молодих дівчат. Хлопці та дівчата переплелися 
руками і давай кружляти метелицю під жартівливі 
співи та вигуки. Після цього пустилися у 
спокійніший хоровод з «дівчиною-перепілкою» у 
центрі, співаючи: 
– Ой у перепілки та голівка болить, 
Ой у перепілки та голівка болить! 
Тут була, тут була перепілочка, 
Тут була, тут, сизокрилая.