Розділ тринадцятий

    В  одну мить мій погляд зупинився на ньому. Я почала тонути в його очах. І не хотіла, щоб мене спасали. 

– Що ти тут робиш ? – запитала я.

– Те саме, що і ти. Відпочиваю. Чи ти думаєш, що я слідкую за тобою ? – він підняв одну брову. 

– Ще чого ? Я взагалі про тебе не думаю, – збрехала я, навіть не почервонівши.

– Брешеш, – впевнено сказав він. – Ти напевно думаєш про мене день і ніч. Спати через мене не можеш, – в його очах горів ледь помітний вогник.

   Весь цей час, ми плавно рухалися під музику. Після його останніх слів я хотіла викрутитися з його рук, але хлопець не дав. 

– Відпусти мене, – почала вимагати я.

– Це всього лиш танець. Не тікай від мене. Все одно не втечеш. Я завжди тебе знайду.

  Від його слів мені їть пішла по шкірі. Я розривалася між тим, щоб забути про все і просто провести час так як я хочу. Не думати про наслідки.

  Танцювати цілу ніч з тим з ким хочу. Не думати про те, як це виглядає зі сторони. А з іншої сторони щось в мені не дозволяє це зробити. Можливо, на мене так вплинув той сон. Я не знаю. Але як тільки мені добре, я зразу згадую про Дерека . Мені здається, що я не маю права бути щасливою. Що мені не може бути добре, коли його вже немає в живих. Це ніби неправильно. – Що сталося ? – запитав Алекс. Схоже, що мій вираз обличчя змінився і він це помітив. Я не знаю, що йому на це відповісти. Я про це не можу з найближчою подругою поговорити, а з чужими людьми тим більше. 

– Давай вийдемо на вулицю, провітримося. – запропонував він. Я не знаю чому, але я погодилися. 

    Ми зійшли з танцполу і направилась в сторону виходу. По дорозі я зловила поглядом Адель і показала їй, що все добре і я вийду на вулицю. Вона трохи насупилися, коли побачила з ким я, але все-таки кивнула. Вже на вулиці я змогла вільно вдихнути на повні груди. Всередині було дуже душно. Ми відійшли трошки дальше від входу, щоб не заважати людям. Алекс витягнув сигарету, запропонував мені, але я відмовилися. 

– Я не курю. Ніколи не пробувала і не хочу навіть пробувати, – він подивився на мене з висоти свого зросту і випустив дим з роту. 

– Допомагає деколи заспокоїтися. Так, що там сталося, коли ми танцювали ? В одну мить твоє лице змінилося з розслабленого на засмучене якесь, – моя рука взлетіла до кулону на моїй шиї. – Ти завжди торкаєшся його, коли хвилюєшся, – його погляд був спрямований на кулон. 

– Звичка. Це подарунок від мого колишнього хлопця. Він помер. – мій погляд блукав по всюди, тільки, щоб не дивитися на нього. Я не хотіла побачити в його погляді жалість. 

– Це тому ти тоді хотіла стрибнути ? – спитав він спокійно. В його голосі не було чути засудження чи жалості, але я не знаю про, що він думає насправді. Я б багато віддала за те, щоб дізнатися це.  

– Я ж просила більше не згадувати про ту ніч. –  я насупилася. – Але так, тому. 

– І там всередині, коли ти помінялася в лиці, ти згадувала про нього, так ? 

  Я не дуже хотіла це обговорювати з ним. 

– Ти можеш мені довіритися. Інколи набагато легше щось розказати людині, яку ти погано знаєш, ніж комусь з близьки,. – ми зустрілися поглядами, можливо, він має рацію. Я глибоко вдихнула і почала говорити. 

– Мені здається, що я не маю право бути щасливою, коли він лежить мертвий в сирій землі. Що я не маю право сміятися, відпочивати, гуляти. Ніби я зраджую його цим. І я не можу нічого з цим зробити, і розказати про це нікому не можу. Мені набагато комфортніше, коли я так зайнята, що не маю часу навіть сісти. Щоб я валилася з ніг коли приходжу додому. Щоб я не мала часу ні на думки, ні на ще якісь справи крім роботи. – коли я це вимовила вголос, а ще й живій людині, стало навіть трохи легше. Ніби ти не один тепер з цим живеш.

  Весь цей час він уважно на мене дивився, не перебиваючи. Коли я закінчила я подивилася на нього. Він вже докурив сигарету і заховав собі руки в кишені. Тільки тепер я оглянула його зніх до голови. Сьогодні хлопець був в чорних класичних штанах і в чорній сорочці, в якій були розщепнуті верхні гудзики. Йому справді личило. 

– Якщо людина справді любила тебе, вона ніколи не хотіла б, щоб ти марнувала своє життя. Якби я помер і в мене лишилася дівчина, я б ніколи не хотів, щоб вона прогавила своє життя. Я б хотів, щоб вона жила далі, бачила красу життя, не побивалася за мною, не плакала. Щоб жила далі, будувала своє життя, створила свою сім'ю. І чомусь я впевнений, що твій хлопець хотів би того самого. Не завмирай. Рухайся далі. Шукай новий сенс життя. Знайди собі мету і йди до неї. – поки він говорив, мої очі наповнилися сльозами. Я уявила, що це говорить мені не Алекс, а Дерек. А все-таки одна сльоза скотилась по щоці. Він підняв руку і витер її. В голові прошмигнула думка, чому він так швидко забрав руку ? 

– Дякую тобі ! Ти мені вже вдруге допоміг. Я не знаю, як тобі віддячити. 

– Не потрібно мені дякувати. Просто живи далі, – я вдячно йому посміхнулася. – Ну що, повертаємося ? 

– Так, ходімо, – я вже встигла навіть трохи змерзнути. 

   На вході Алекс пропустив мене першою, тому я перша побачила картину, яка розкрилася переді мною. Я здивовано відкрила рот, а ззаду себе я почула не менш здивований і я б сказала роздратований голос Алекса.

– Що тут сталося ?