Розділ третій

  Я  не знаю скільки часу пройшло. Година , дві , три. А я все сиділа і думала. Перебирала в пам'яті всі наші спільні моменти. Як ми познайомилися, як гуляли під дощем, про що говорили. Як він вперше поцілував мене і зізнався мені в коханні.  Вперше за довгий час я посміхалася , а не плакала, згадуючи про нього.

   Мій погляд зупинився на кулоні , який лежав на столі. Це був його подарунок на мій останній  день народження, який ми святкували разом . Він замовляв його спеціально для мене.  Такого більше ні в кого нема. “ Я не завжди зможу бути поряд з тобою , але нехай цей кулон буде завжди при тобі. Особливо в ті моменти , коли тобі буде страшно чи самотньо. Дивлячись на нього, завжди згадуй про те, що ти зможеш все. Немає нічого, що б змогло тебе зупинити. ” - сказав він тоді мені.Я ще тоді подумала про що він говорить ? Ми ж завжди будемо разом. Ніхто не зможе нас розлучити. А він ніби відчував, що його скоро не стане. І тому подарував мені його.

  Я підійшла до столу і одягнула кулон. В той момент моє серце ніби зупинилося на декілька секунд. А дихання збилося. Моїх губ торкнулася ледь помітна посмішка. На душі стало так тепло. “Я тепер його ніколи не зніму” – пронеслося в моїй голові. Тепер, коли його подарунок був ближче до мого серця мені ніби стало ще легше дихати. Ніби він десь зовсім поруч.

  Я вийшла на балкон і почала спостерігати за заходом сонця. Він зачаровує, заспокоює. Як це сонце заходить за обрій, так і я поховаю свій біль і смуток за коханим. Останні сонячні промені ковзнули по моєму обличчю, зігріваючи. Таке враження ніби це Його пальці наостанок покладили мене. Ніби так він попрощався зі мною. Дихати стало ще легше. Так, ніби це був останній ривок до мого пробудження.  Нехай в моїй пам'яті будуть тільки приємні спогади про нього. Я знаю , він не хотів би , щоб я плакала і побивалася за ним. Він ніколи не любив , дивитися на мої сльози. Завжди казав, що плакати за минулим немає сенсу. Тільки собі гірше зробиш. Його слова переплелися з словами мами.  Я знову згадала нашу розмову.

   Спочатку я злилась на неї, тому що не розуміла навіщо вона робить мені боляче. Не хотіла сприймати болючу правду. Але зрештою я її розумію. Краще я почую правду і швидше прийду до себе, ніж буду годувати себе марними надіями. На її місці я зробила б те саме.  І як тільки я сприйняла її -  справді стало легше. 

  Її слова нагадали мені слова того незнайомця. Вони чимось навіть схожі. Двоє говорили різко, але тим не менш допомогли мені.  В моїй голові винирнув  його образ.  Тільки зараз я по справжньому задумалася про нього. Хто він ? Чому там опинився? Що там робив ? В кінці кінців, чому вирішив мене врятувати ? В наш час більшості людей байдуже на інших. Вони просто не звертають увагу. Тоді чому він не пройшов повз ? Що змусило його зупинитися ? Я практично нічого не памʼятаю про нього. Мені тоді було погано. Навіть не впевнена чи впізнала б його з вигляду. Зовнішність я його не запам'ятала, але цей голос…  Я його  ніколи не забуду і не сплутаю ні з яким іншим. Низький з легкою хрипотою. Як і ніколи не забуду слова, які мені тоді сказав.  Якби я зустріла його ще раз ,я б обов’язково задала йому ці питання. Але якщо чесно , я дуже сумніваюся , що ми ще раз зустрінемося.  Хоча, як я вже знаю доля вміє підкидати нам неочікувані подарунки. І не завжди вони приємні. Тому, я вже в нічому не впевнена.