Розділ перший

  Він з'явився в моєму житті в найпотрібніший момент. Коли я почувала себе самотньою , покинутою, коли мені було дуже боляче . Коли я не бачила сенсу жити далі. Три роки я зустрічалася з хлопцем, якого я справді дуже сильно кохала. З ним я почувала себе вільною, з ним було легко , затишно , добре. Він став дуже рідним для мене. Я не могла уявити себе без нього. Він розумів мене з півслова, як і я його. Ми були підтримкою одне для одного. Його голос я могла впізнати з тисячі інших. Всі наші друзі , рідні , знайомі були впевнені , що ми будемо разом навіки. Я думала , що так буде завжди. Вважала , що мені пощастило, що я так швидко знайшла людину з якою готова прожити все своє життя, коли хтось шукає таку людину все своє життя , але так і не може знайти. Якою я ж була дурною і наївною. Доля навчила мене - ніколи не можна бути впевненою у чомусь на всі сто відсотків. Як тільки ти скажеш вголос або просто подумаєш , що все добре і це назавжди - вона продемонструє тобі своє почуття гумору.

  21 жовтня ми домовилися , що ввечері він заїде за мною і ми поїдемо в ресторан. Того вечора падав сильний дощ , але ми вирішили не змінювати плани. Я чекала його в себе вдома , але він так і не приїхав. Спочатку я подумала , що він просто десь затримався і скоро приїде. Але пройшло 10 хвилин , 30 хвилин ,година , а його все не було. Я дзвонила йому , але трубки він чомусь не брав. В мене було якесь дивне передчуття. Але я не могла пояснити , що це . Подумала , що просто накручую себе . А дарма. Дуже дарма… Тоді я вирішила подзвонити його рідним, запитати чи він вже поїхав чи ще вдома. Його мама сказала, що він поїхав, як годину тому. Вона думала, що ми вже разом. Я вирішила почекати ще 15 хвилин і подзвонити ще раз. Щоб зайняти себе чимось я спустилася в вітальню. По телевізору йшли новини. Я не звернула на них уваги. Взагалі ніколи не любила їх дивитися. І в той момент , коли я дзвонила йому ще раз в новинах розказували про аварію , яка трапилась неподалік від нас. Розказували про молодого хлопця, який не впорався з кермом через сильний дощ і перевернувся. “На жаль , врятувати його медики не змогли. Смерть наступила моментально.” І поки я це слухала коло мого вуха ще йшли гудки і мій мозок не міг обробити щойно почуту інформацію. І коли до мене дійшло , що це говорили про людину з якою я хотіла зв'язати все своє життя моє серце зупинилося на декілька секунд. А потім забилося в шаленому ритмі. “ Не може бути. Це якась помилка. Це не він. Це неможливо”,- пронеслося тоді в моїй голові. Але реальність виявилася суворою. Мій телефон впав на землю з грохотом. Сльози покотилися по щоках. Дихати стало важче. В голові запаморочилося. Звучали одні й ті самі слова , неначе мантра : “ Ні, тільки не він. Це не може бути він”. А потім темрява , пустота.

  Прокинулася я в своєму ліжку і не одразу зрозуміла, що я тут роблю. А потім згадала. Реальність мене не потішила. Я не могла повірити , що це справді відбувається зі мною. Мій мозок не хотів це сприймати. Пізніше була лікарня , морг , похорон, прощання , сльози , біль , який ні на мить не вщухав, несприйняття реальності. В ті дні я не розуміла хто я , чому так боляче і чому не стає легше ? Кажуть час лікує. Брехня. Він не лікує . Просто з часом ти навчишся жити з болем. Пізніше зможеш знов посміхатися , сміятися , але за кожною твоєю посмішкою буде ховатися біль. Він буде жити в твоїх очах . З часом ти навчишся ховати його. Але цей ниючий біль нікуди не зникне. Порятунку від нього не буде ніде. Я не розуміла навіщо мені жити далі. Що або хто тримає мене на Землі. Заради кого мені жити ? До кого мені повертатися ? В один момент я вирішила більше не мучити ні себе , ні інших. Вирішила покинути цей світ . Сподівалася знайти спокій в іншому . І саме в цей момент з'явився той , хто змінив мене і моє життя до невпізнання. Він зупинив мене. Врятував. Я вже хотіла зробити цей крок в прірву, але не встигла. В останній момент встиг мене забрати з того обриву. 

 – Зовсім здуріла ? – з докором запитав мене незнайомець.

– Навіщо ти мене забрав звідти ? Я не хочу більше жити. Залиш мене в спокої – прошепотіла я.

 - Невже через проблеми в житті ти готова так завершити своє життя ? Хіба це варте того ?

 – Який сенс жити , якщо я втратила людину заради якої жила ? Зради кого мені жити тепер ? Навіщо себе мучити ? – мій голос підвищився.

 – В житті людини випадає безліч випробувань і якби всі люди пішли стрибати з обривів після перших негараздів, тоді людей не лишилося . В кожного з нас є проблеми з якими ми стикаємося кожного дня. Але тобі потрібно зрозуміти одну просту річ - кожне випробування, яке випадає на нашому шляху вчить нас чомусь. Робить нас сильнішими. Готує нас до чогось більшого. Заради кого тобі жити ? Заради себе , заради свого майбутнього . Тобі не потрібен ніхто крім тебе самої . Але якщо ти така слабка , щоб здатися після перших проблем , то прошу , я не буду тебе ще раз рятувати. Вперед. – в його голосі чується огида і зневага до мене. Мені здається , що я відчуваю її фізично. Зі мною ще так ніхто ніколи не говорив. А потім він просто розвертається і йде геть , не обертаючись. А я так і стою , обдумуючи його слова і визнаю , що він все таки правий. Я не слабка . Я не можу здатися так просто ”.