Розділ 10

     По тихеньку до храму приходили інші гості. Линули привітання та сміх.
—Ха ха, Лео, а я й не думав, що ти прийдеш! — промовив один із гостей. Він високий, міцної статури одразу видно, що воїн. Кучеряве волосся, прямі брови, сірі очі з іскрою, кирпатий ніс та трішки пухкі губи, бронзова засмагла шкіра.
—Ха, ти що думав, я пропущу подію Тисячоліття? Нізащо у житті! — засміявся Лео. Навпроти свого друга він здавався хлопчиком. Руде волосся, зелені очі у яких ховається смішинка, гострий ніс, тонкі усміхнені вуста. — Йди, привітайся! — підштовхнув він міцного приятеля.
—Вітаю з Церемонію Рейтан та вас чарівна міс, дозвольте представатись, я Адам.
—Приємно з вами познайомитись! Я Естель.
—Так, вирушає о до замку там продовжимо знайомство та спілкування! — сказав Рейтан. Обійняв Естель та повів до карети, допоміг сісти, сів сам навпроти й рушили.
—Заспокойся, Естель усе добре! — усміхнувся Правитель.
—Тут не тільки друзі, а й рідні є? — спитала дівчина.
—Є, — кивнув Рейтан. — я єдиний син своїх батьків, тут один із кузенів — Адам.
—Він основний час проводить в морі?
—Так, йому подрбається. З іншими кузенами познайомишся згодом.
    За розмовою вони доїхали до замку. Продовжились розмови.
    У банкетній залі накривали столи, а гості все прибували.
—Я так і думала! — засяяла Айві.
—Що саме? — глянула на неї Естель.
—Гості! — переможно сказала Айві. Естель напружилась.
—Принцесо, що сталося? — з тривогою запитала Айві.
—Просто, тут так багато друзів Правителя і кузенів, а моїх не має... Не буде запитань чому так?
—Не переймайся, таких запитань не буде! — Естель обернулася, в дверях стояв Рейтан. — Ходімо до банкетного залу, там вже всі зібралися. — Рейтан взяв її за руку й вони пішли до зали.
    Як тільки увійшли пролунали оплески та привітання. Естель ніяково підійшла до столу, Правитель допоміг їй сісти та сів поруч, взяв наповнений келих, піднявся та висловив вдячність.
—Усім, хто завітав на свято, дякую! — й зробив ковток.
—Вам, щастя у сімейному житті! На таку подію гріх не завітати! — пролунав басистий голос Адама. — Через кілька днів ще будете зустрічати гостей, до вас завітають брати і сестри! — усі засміялися.
    Поки що у залі чути дзенькіт столових приборів, тихі розмови та тости в честь нашої пари.
    Ніжна мелодія полилася по залу. Правитель запросив Естель до танцю. Рухаючись в такт вони кружляли в центрі зали, до них приєдналися інші пари. Та найгарнішою були наші герої.
   По банкетній залі утворилися невеличкі групи, які вели діалог. Естель сіла на диван тримаючи келих шампанського. До неї підійшли дві дівчини.
—Вибачте, будь ласка, можна сісти із вами? — пролунав поруч незнайомий голос, Естель підняла погляд. Перед нею стояла дівчина середнього зросту, вродлива. Чорне волосся зібране у високу зачіску, карі очі, брови немов взмах пташиного крила, маленький ніс та рожеві уста.
—Так, будь ласка! — сказала Естель ніяковіючи. Дівчата сіли. Тиша...
—Ем... Тоді давайте знайомитись? — сказала кароока дівчина. — Я Адель, дуже рада знайомству!
—Приємно, Естель. — усміхнулася. — А ви?
—Я Аля. — представилась світловолоса дівчина. У них зав'язалася розмова. Вони розповідали цікаві історії та знайомились ближче. Жодна із них не запитала у Естель про рідних тож дівчина видихнула із полегшенням. Аж раптом розмову перервала Перлина. Вовчиця зразу привернула увагу дівчат.
—О, яка гарнюня! — замилувалася Аля. — Вона твоя?
—Так, — кивнула Естель. — це Перлина, вона була поранена, тому забрала її до замку, щоб вилікувати і вона тут залишилася. — закінчила розповідь ніжно гладячи вовчицю. У Алі від захвату сяяли очі, а Адель лиш загадково усміхнулася.
    Промайнуло кілька годин. Кілька запрошень на танець та бесіда. Гості по троху розходились. Рейтан взяв Естель за руку, обійняв і прошепотів:
—Іди відпочивай, а я проведу гостей. — Естель вдячно усміхнулася.

                                        ***
     У кабінеті Рейтана людно, усі гості роз'їхались та деякі залишилися. Адам, Адель, Аля, Лео, Каспер та ще кілька знайомих.
     Кабінет у Правителя просторий: великий робочий стіл, кілька полиць із книгами, які сягають стелі, високі вікна, кілька м'яких диванів та крісел, камін у якому палахкотить невеличкий вогонь.
    І так хтось із гостей розташувався на дивані, а хтось на крісла. Правитель стояв біля вікна.
—Усі знають для чого ми тут зібралися? — запитала Ада, дехто кивнув. — Демони останім часом дуже активні!
—Цікаво, чому? — запитав один із гостей.
—Він прокидається... — сказав Лео.
—Він зламає печатку, як тільки прокинеться остаточно! — пролунав голос Алі.
—Скільки часу до повного пробудження зі сну? — спитав Адам.
—Пів року, рік. — відповів Рейтан.
—О, він буде дуже злий, адже того чого хотів не досягнув, тому що вона йому завадила! — усміхнулася Ада.
—Адо, а ти впевнена, що це саме Вона? — запитав один із гостей.
—Так, впевнена на всі сто, тим паче вовчиця показала, як Естель вирвала її у демонів, а ще вона відчула бар'єр! — закінчила Ада.
—Стоп що? Вирвала кого у демонів? — шоковано запитав Рейтан.
—Свою вовчицю. — сказала Аля. — Вона тобі не сказала?
—Ні, — похитав головою. — сказала, що вже знайшла її пораненою.
—Що б не тривожився, тому і не сказала. Та тільки Вона зможе перемогти його більше ніхто. Сильна дівчина, не дивлячись на те, що не пам'ятає ким була!