РОЗДІЛ VII — ІНШІ ДІТИ СВІТЛА: РОЗА, ІСАК, ЧАРЛІ, РЕБЕККА

Світ запам’ятав одне обличчя — Фанні.

Але поруч із нею стояли інші.

Їхні імена були підписані дрібно, майже нечутно.

Їхні історії не потрапили на афіші.

Та всі вони — частина одного світла,

яке мало рятувати, а стало знаряддям реклами.

РОЗА

Її звали Роза Вільямс.

Коли її фотографували, їй було сім.

Світла шкіра, біла сукня, бантик у волоссі.

На фото — усмішка, така щира, що навіть сьогодні здається: ось-ось заговорить.

У житті вона не сміялася.

Її матір продали тричі, батько був білим наглядачем, який ніколи не визнав її.

Коли Розу показували в церквах, її називали “квіткою серед пітьми”.

Люди аплодували, кидали гроші.

Але жоден не запитав, де тепер її мати.

Через кілька років її слід зник.

Хтось казав, що вона загинула від хвороби, інші — що її повернули на Південь, бо нова сім’я не впоралась з “дитиною, яка сумує”.

На одному зі старих конвертів знайдено напис олівцем:

“Rosa — she wanted to go home.”

(«Роза — вона хотіла додому»).

ІСАК

Ісак Грей, найстарший з усіх — десять років.

Хлопчик із серйозним поглядом і прямою поставою.

На фото — у піджаку, ніби маленький джентльмен.

Він був сином коваля-раба.

Коли батька продали, Ісак пообіцяв знайти його.

І навіть після “викупу” не відмовився від цієї обіцянки.

У школі його називали “маленький Лінкольн”.

Він добре вчився, але часто мовчав.

Учителька писала у звіті:

“Його тиша важча за будь-яке слово.”

Після війни Ісак справді вирушив на Південь.

Де був — невідомо.

Останній запис про нього:

робота при будівництві залізниці, штат Джорджія, 1879 рік.

Його ім’я більше не з’являлося в жодному документі.

Але на задній частині однієї фотографії знайшли рядок:

“For father — when we meet again.”

ЧАРЛІ

Чарльз Джексон, дев’ятирічний хлопчик із грайливими очима і чорною краваткою.

На його фото видно спробу посмішки, але вона ламається на півдорозі.

Він був сиротою.

Його викупили не з рабства, а з війни — де діти, залишені після спалених поселень, стояли на вокзалах, тримаючи таблички “For sale”.

Після фотографії його усиновила родина з Коннектикуту.

Вони дали йому нове ім’я — Чарльз Міллер.

Він виріс, став шевцем, але ніколи не дозволяв себе фотографувати.

Коли його питали чому, відповідав:

“Бо одне фото вже показало мене всім, а мене там не було.”

РЕБЕККА

Ребекка, наймолодша — шість років.

Темне кучеряве волосся, бліда шкіра, величезні очі, сповнені подиву.

На фото вона стоїть поруч із Фанні, тримаючи ляльку.

Ляльку їй дали перед зйомкою — щоб виглядала “щасливою”.

Після викупу її віддали до сиротинця.

Нова родина так і не знайшлась.

Вона вчилася шити, співати, доглядати менших дітей.

У двадцять один рік виїхала до Канади, де працювала у місії для звільнених рабів.

В одному з листів вона писала:

“Ми — не пам’ятники милосердя.

Ми — тіні, які світло зробило помітними на хвилину.”

ЇХНЄ СВІТЛО

Фанні зберігала їхні фотографії в маленькій коробці.

Коли світ забув імена, вона не забула.

У своїй Біблії вона підкреслила один рядок:

“І світло світить у темряві, та темрява не огорнула його.”

Підписала олівцем:

“Для них.”