РОЗДІЛ III — ВИКУПЛЕНА ДЛЯ СЛАВИ

Порт Норфолка. 1863 рік.

Повітря пахне сіллю, потом і страхом.

Вітер несе попіл і звук ланцюгів — десь неподалік вантажать черговий корабель із людьми, для яких не існує імен, тільки ціни.

Серед натовпу — маленька дівчинка.

Світла шкіра, великі сірі очі, тонка сукня, яка давно стала замалою.

На руках — шмат тканини з вишитою буквою “М”.

Вона тримає його, як оберіг.

Її веде місіонер у темному костюмі.

У його руках — Біблія, у серці — обчислення.

Його звуть преподобний Вільям Кінг, він збирає дітей рабів, щоб викупити їх “для справи Божої”.

“Вона стане знаком, — каже він. —

Знаком віри, спасіння і милосердя.”

Він не дивиться на неї.

Він дивиться повз — на натовп, на очі свідків, на монети у руках благодійників.

ДОРОГА

Корабель рушає на північ.

Дівчинка стоїть біля борту, дивиться на хвилі.

Коли сонце сходить, вода здається срібною.

Їй кажуть:

“Це шлях до свободи.”

Але вона не розуміє, чому свобода так схожа на розлуку.

Солдати дивляться на неї з цікавістю.

Один шепоче іншому:

“Хіба вона не біла?”

І той сміється у відповідь:

“Тепер — ні. Вона наша віра в обгортці з шовку.”

ПЛІМУТСЬКА ЦЕРКВА

Нью-Йорк зустрічає її гамором, димом і запахом кави.

Вулиці гудуть, вози гримлять, а серед кам’яного міста височіє Плімутська церква Брукліна —

найвідоміший храм Півночі.

Тут проповідує Генрі Ворд Бічер — пастор, якого називають пророком, чоловік із силою голосу, що може зрушити зал.

Його слово — зброя.

Його віра — вистава.

Цього дня зал переповнений.

Жінки в білих капелюшках плачуть.

Чоловіки тримають Біблії і хустинки.

Перед ними — дівчинка, яку вони викупили з рабства.

“Брати і сестри!” — гукає Бічер, піднімаючи руку.

“Перед вами — дитина, врятована світлом Христа!

Вона — доказ того, що навіть рабство не сильніше за милосердя!”

Оплески, вигуки “Амінь!”.

Свічки блимають, і сотні очей дивляться на неї, ніби вона не дитина, а явлення.

Місіонер шепоче пастору:

“Її ім’я — Кассіопея.”

“Занадто грецьке,” — відповідає Бічер.

“Назвімо її Фанні. Це звучить чистіше.”

Так її перше ім’я гине під оплески.

ХРЕЩЕННЯ

На вівтар приносять срібний глечик.

Бічер занурює пальці у воду.

Світло свічок грає на його обличчі.

“Я хрещу тебе в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Віднині ти — Фанні Вірджинія Кассіопея Лоуренс.”

Вода стікає по її волоссю.

Дитина заплющує очі — бо світло болить.

НОВЕ ЖИТТЯ

Після служби її забирає сім’я заможних парафіян.

Їй дають власну кімнату — білу, охайну, з мереживною постіллю і книжками.

На стіні — портрет Лінкольна.

На комоді — букет білих троянд.

Її вчать молитися англійською, носити рукавички, говорити тихо.

Кажуть:

“Бог вибрав тебе для прикладу.

Ти — обличчя правди.”

Фанні слухає і киває,

але щоночі шепоче:

“Кассіопея.”

Це її таємне ім’я.

Її справжнє світло.

СВІТЛИНА

Одного ранку приходить чоловік із валізою і триногою.

Його звати Чарльз Паксон.

Він фотограф — людина, що ловить світло.

Працює на Американську місіонерську асоціацію (АМА).

“Не рухайся,” — каже він.

“Дивись просто на мене.”

Фанні стоїть біля вікна.

Світло падає на обличчя, камера тихо клацає.

Мить — і вона застигла між темрявою та сяйвом.

Коли фотограф проявляє пластину, він мовчить довго.

Потім каже:

“Це не просто портрет. Це доказ.”

ПУБЛІКАЦІЯ

Через тиждень у газетах з’являється її обличчя.

Підпис:

“Fannie Virginia Casseopia Lawrence — Redeemed from Slavery.”

Світлина продається за двадцять п’ять центів.

Її кладуть між сторінками Біблій, розсилають до церков,

вішають у вітальнях.

Дівчинка стає символом.

Світло, що мало її захистити, перетворюється на клітку.

“Викуплена для слави,” — пише місіонер у звіті.

“Свідчення Божої перемоги над гріхом рабства.”

А десь на півдні,

Моллі дивиться на зорі й шепоче:

“Моя Кассіопея… якщо ти бачиш небо, то знай — я дивлюсь на ті самі зорі.”