СвІтло, Що Зупинило Час
РОЗДІЛ ІІ — ЗАПОВІТ
Вірджинія, 1857 рік.
Тієї ночі в домі панувала тиша.
На другому поверсі, за зачиненими дверима, білий чоловік — власник плантації Лоуренсів — сидів за письмовим столом.
Його дихання було важким — від віскі й від провини.
Він знав, що помирає.
Він умочив перо в чорнило й почав писати свій останній заповіт.
Його рука тремтіла, ніби боролася із совістю.
Він записав імена дружини та двох синів — а потім зупинився.
Довго було чути лише потріскування лампи.
Нарешті, повільно, майже пошепки, він додав ще один рядок:
«Дитині на ім’я Фанні, народженій від Моллі, дарую свободу після своєї смерті.
І прошу виховати її в християнській вірі».
Він довго дивився на ці слова.
Потім підписався, запечатав конверт
і прошепотів:
«Нехай Господь пробачить мене».
Після його смерті заповіт замкнули в парафіяльній конторі.
Через кілька років, коли спалахнула війна між Північчю та Півднем, судова будівля згоріла.
Разом із нею — і той клаптик паперу,
на якому було записано свободу однієї дівчинки.
Але люди пам’ятали.
Слуги шепотіли про лист, про сльози Моллі,
і про ніч, коли народилася дитина між двох світів.
«Її батько хотів звільнити її», — казали вони.
«Але світ не захотів».
#157 в Не художня література
#172 в Історичний роман
фанні вірджинія кассіопея лоуренс, історія рабства, америка xix століття
Відредаговано: 20.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
