РОЗДІЛ I — НАРОДЖЕНА МІЖ ТІННЮ І СВІТЛОМ

Ніч у Вірджинії була гарячою й тихою.

Плантації спали.

Тільки пісня, що ледь долинала з хатини рабів, змішувалась із шумом цикад.

Там, серед запаху землі, диму й поту, народжувалась дитина.

Мати — Моллі — стискала зуби,

щоб не кричати.

Її руки тримали стару ковдру, яку дала сусідка-рабиня.

Вона знала, що цей плач — небезпечний.

Що господар не любить, коли вночі хтось народжується без його дозволу.

Коли немовля заплакало,

Моллі прошепотіла:

“Ти моя зірка, Кассіопея.

Бо тільки зорі знають, як світити в темряві.”

Дитина мала світлу шкіру — занадто світлу, як для дитини рабині.

Очі були сірими, волосся — м’яке, кучеряве, але не чорне.

І тоді Моллі зрозуміла:

у її дитині — дві правди.

Одна — від неї.

Інша — від того, хто приходив ночами, і кого вона боялась навіть у снах.

Дні минали.

Моллі працювала на полі, а доньку тримала біля серця,

закутану в клапоть тканини з власної сукні.

Той клаптик став амулетом, її єдиним способом залишити себе поруч.

Одного разу господар побачив дитину.

Його погляд був довгим і холодним.

Він не сказав жодного слова — тільки кивнув наглядачу.

Того вечора Моллі довго молилась:

щоб доньку не продали.

Але через рік прийшли незнайомці у темному.

Моллі навіть не встигла притиснути Кассіопею до грудей.

Її відняли.

Вона кричала, але на полі було шумно — ніхто не почув.

“Бережи її, Боже,” — сказала стара рабиня, коли дитину несли до воза. — Може, це світло, що врятує всіх нас.”

Віз рушив у ніч.

Кассіопея не плакала — тільки дивилась угору, де між гілками мигтіли зорі.

Ті самі, що дали їй ім’я.