Частина 3

Темний Ліс стояв перед ними, як велетенська чорна завіса, густо вкритий снігом. Гілки дерев тяглися вгору, мов охоронці цього таємничого місця. Під ногами хрустів сніг, а ліхтарик у руках Мії випромінював тепле світло, яке слабко розганяло темряву.

— Ти не боїшся, Джейку? — запитала Мія, вдивляючись у чорну глибину лісу.

— Трошки, — відповів хлопчик, стискаючи руку сестри. — Але ти зі мною, і це допомагає.

Вони зробили перший крок у ліс. Повітря стало різко холоднішим, а навколо панувала гнітюча тиша. Лише зрідка лунав тріск зламаної гілки або м’який шурхіт снігу.

— Це місце... не таке, як усе інше, — прошепотів Джейк.

— Не бійся, — Мія посміхнулася, намагаючись зберегти спокій. — Ліхтарик покаже нам шлях.

Вони йшли далі, коли раптом перед ними з’явилася фігура. Це була стара сова з розкішними сріблястими пір'їнами, що блищали в темряві, наче зірки. Вона сиділа на гілці дерева, примруживши очі, і уважно спостерігала за ними.

— Хто ви, малі створіння, що наважилися ступити в цей ліс? — її голос був низьким, глухим, і в ньому відчувалася древня мудрість.

Мія зібралася з духом і відповіла:

— Ми шукаємо зірку Різдва. Хтось вкрав її, і ми хочемо повернути її назад.

Сова тихо засміялася, і її очі знову стали серйозними, майже зловісними.

— Ах, зірка Різдва... Вкрадена не просто так. Зірка зникла через Морока. Він — той, хто краде світло і намагається вкинути світ у темряву. І, мабуть, саме він забрав твою зірку, дитинко.

Мія затремтіла, але міцно тримала ліхтарик у руках.

Сова нахилила голову, уважно дивлячись на дітей.

— Морок — небезпечний ворог, — сказала вона. — Але у вас є щось, що він не зможе подолати.

— Що саме? — здивувався Джейк.

— Віра, — відповіла сова. — Вона сильніша за будь-яку темряву.

Сова змахнула крилами і кинула їм пір’їнку, яка заблищала в світлі ліхтарика.

— Візьміть це. Воно вкаже вам шлях до його лігва. Але пам’ятайте: ніколи не відступайте, навіть якщо стане страшно.

Мія обережно взяла пір’їнку, і та відразу почала світитися. Вона показала їм напрямок, наче компас.

— Дякуємо, — сказала дівчинка, і вони рушили далі.

— Він там, — прошепотіла Мія.

— А що, як він нас побачить? — стурбовано запитав Джейк.

— Ми сильніші, ніж він думає, — відповіла дівчинка, міцніше стискаючи ліхтарик.