Частина 2

Ранок настав холодний, зі сніговими заметами, і Мія поспішала до старої крамарки. Вітер пронизував її до кісток, але вона не звертала на це уваги. Крамарка була жінкою похилого віку, яка багато років поспіль зналася на всіх дивних і незрозумілих речах. Її маленька крамниця на краю містечка була завжди сповнена загадок і таємниць.

Мія йшла швидко, старанно пробираючись через снігові вали. Вона була певна, що старій крамарці вдасться дати відповідь на її запитання, адже з того, що сталося з ялинкою, щось було явно не так.

- Тітонько Енні, - почала Мія, коли побачила літню жінку у дверях крамниці. - Чи ви знаєте, що сталося із зіркою на нашій ялинці?

Енні подивилася на дівчинку пильним поглядом, і Мія відчула, як холодні пальці страху торкнулися її серця. Очі Енні світилися дивним світлом, і здавалось, що вона бачить більше, ніж простий світ навколо.

- О, моя люба, - відповіла вона тихо, наче шепотіла заклинання. - Я боялася, що це станеться. Та зірка - не проста прикраса. Вона була створена багато років тому, коли магія ще мала справжню силу. Вона була вплетена у тканину нашого світу, щоб охороняти дух Різдва, аби зберігати мир і радість. Її світло було живим, і воно оберігало наші серця від темряви.

Мія схилила голову, намагаючись зрозуміти.

- І що сталося з її світлом? - запитала Мія, відчуваючи, як її серце прискорює ритм. - Чому воно згасло?

Енні глянула на неї серйозно, ніби бачила далеко за її плечима, у саму суть подій.

- Магія цієї зірки може згаснути, якщо її зв'язок з вірою людей буде порушений, - пояснила вона. - А є й ті, хто може забрати її світло. Темні сили, що шукають шляхи, щоб вплинути на серце Різдва, можуть зламати це світло. 

 -Темні сили? - запитала Мія, тепер вже розуміючи, що це не просто випадковість. - Хто вони?

- Це ті, хто намагається знищити все, що приносить світло, - відповіла Енні. - Вони завжди були, і вони ніколи не відступали

Мія відчула, як у грудях защеміло. Вона згадала, як Джейк мріяв побачити Санту, як уся їхня сім'я збиралася біля ялинки.

 -Я повинна повернути зірку! - вигукнула дівчинка.

Енні похитала головою.

- Це дуже небезпечно, люба. Темний Ліс не терпить людей. Ти можеш загубитися назавжди.

- Але якщо я нічого не зроблю, Різдво зникне, - наполягала Мія. - Я не боюся.

Енні довго мовчала, ніби вагаючи кожне слово, і, зрештою, дістала з полиці невеличкий ліхтарик. Його м'яке тепле світло м'яко освітлювало кімнату, створюючи атмосферу затишку й спокою.

- Цей ліхтарик завжди показуватиме шлях додому, - сказала вона, передаючи його Мії. - Але пам'ятай одне: головне - це віра. Віра в диво, в чудеса, які оживають у серці кожного, хто не втрачає надії. Без неї навіть найяскравіше світло буде лише тінню.

Мія обережно взяла ліхтарик, відчуваючи, як його тепло огортає її руки.

- І що робити, якщо темряви стає більше, ніж світла? - запитала вона, дивлячись на Енні з надією.

- Темрява завжди була частиною цього світу, - відповіла Енні, посміхаючись. - Але навіть у найглибшій ночі, якщо ти тримаєш своє серце відкрите до добрих справ, любові і віри, ти знайдеш світло. Пам'ятай, що кожен твій вчинок може стати яскравим промінчиком, який розганяє темряву. І навіть якщо здається, що всі зірки згасли, ти все одно знайдеш свій шлях.

Мія взяла ліхтарик і повернулася додому. 

Вона знала, що одна не впорається.

Мія поглянула на свого брата, який сидів на підлозі і грався своєю машинкою. Він зосереджено ковзав її по килиму, не піднімаючи голови.

- Джейк, - сказала вона, трохи нервово, - ти зі мною?

Хлопчик підняв очі і запитав:

- Куди ти йдеш? І навіщо?

- У Темний Ліс, - відповіла Мія. - Зірка на ялинці згасла. Мені потрібно дізнатися, що сталося.

Джейк замовк і задумався.

- Ти одна хочеш йти? Це ж небезпечно...

Мія зітхнула.

- Мені потрібно. Але я не можу залишити це на твоїй совісті.

Джейк подивився на сестру, потім рішуче сказав:

- Я з тобою. Не дам тобі йти самій.

Так почалася їхня подорож у Темний Ліс - найнебезпечніше місце, яке тримало свої таємниці під покривом вічної темряви. Мало хто наважувався ступити на його територію, адже казки та легенди розповідали про дивні істоти, що виводили мандрівників у глибоке зло. Але Мія була готова.

Дорога вела через густі дерева, які нагадували величезні чорні стовпи, і кожен крок здавався важчим, наче сама земля під ногами хотіла їх зупинити. Але Мія і Джейк ішли разом. І це давало їм сили.