Розділ 16. Відлуння зоряного серця

Тиша.
Після вибуху світла світ Керіс став іншим — спокійнішим, але ніби настороженим.
Повітря пахло озоном і квітами, що розквітли просто з пилу — насінням, яке колись рознесли зоряні вітри.

Алія стояла на вершині старого куполу Обсерваторії.
Її очі все ще світилися ніжним сріблом — залишком тієї сили, яку вони з Каелем пробудили.
Каель підійшов тихо, але вона відчула його ще до того, як він заговорив.

— Світло повернулося. Але чому зорі мовчать? — прошепотіла вона.
— Бо вони слухають, — відповів Каель, торкаючись її плеча. — Вони чекають, що скажеш ти.

---

Над ними небо мерехтіло мільйонами спалахів, але серед них одна зоря світилася сильніше —
та сама, з якої усе почалося.
Керіс. Її серце.

З глибини простору до них долинав гул — не звук, а відлуння.
Воно нагадувало пульс живої істоти, що дихає крізь світло і тінь.

— Це... вона? — запитала Алія.
— Ні. Це щось давніше. Джерело.

Каель розкрив долоню, і в ній засвітилася крапля світла —
вона билася, як серце. Але коли Алія торкнулася, у просторі розчинилися образи.

---

Вони побачили зорю, що народжується.
І голос — старий, як сама матерія, мовив без слів:

 “Світло і тінь створені разом. Але рівновага не вічна.
Коли серця об’єднаються, Всесвіт вибере нову гармонію.
Або згорить у власній красі.”

---

Алія відчула, як земля під ногами здригнулася.
Обсерваторія розсипалася в пил, і їх обоє опинилися у пустоті —
там, де час не рухався.

У центрі порожнечі стояв кристал — прозорий, як вода,
і в ньому — тисячі відблисків їхніх минулих життів.

— Це і є серце Керіс, — промовив Каель. — Але чому воно показує нас?
— Бо ми — частина її пам’яті. Вона створила нас, щоб згадати, як любити.

---

Раптом простір затремтів.
Світло в кристалі почало тьмяніти.
З глибини темряви піднялася постать — не істота, а сама форма порожнечі.

 — Ви порушили межу, — пролунало довкола. — Гармонія не терпить любові.

Алія стиснула руку Каеля.
Вона відчула, як світ навколо них готується зникнути.

 — Любов — не порушення, — відповіла вона твердо. — Це нова рівновага.

---

Коли її голос відбився від тиші, кристал розсипався на тисячу крапель світла.
Вони піднялися вгору, утворивши мапу нових світів.
У центрі сяяла одна зірка — нова.
Вона пульсувала в такт серцям Алії та Каеля.

 — Це… новий Всесвіт? — запитав він.
— Ні. Це шанс.

Вони стояли поруч, тримаючи одне одного за руки,
і знали — попереду остання подорож.
Не битва, не втеча. А шлях до самої суті Світла.