Розділ 15. Тінь у серці

Коли Джерельний Камінь згас, місто знову занурилося в тишу.
Дзеркала зникли, а навколо залишилися лише уламки сяйва, що повільно осідали на пісок.
Алія відчула — щось змінилося.
Каель стояв поруч, але його очі… вже не світилися так, як раніше.

— Ти чуєш мене? — запитала вона.
— Так, — відповів він, але голос був глухим, чужим.

Його рука стиснулася, і повітря навколо затремтіло.
Чорне Світло, що вони бачили раніше, тепер виходило зсередини нього.

 — Каелю, що ти робиш?
— Я… не знаю. Воно в мені. Воно говорить.

Алія бачила, як темні прожилки тіні розповзалися по його шкірі, немов чорне коріння.
І кожен подих давався йому все важче.

---

Вона спробувала використати енергію Керіс — те світло, яке жило в її долонях,
але воно не діяло. Навпаки — що сильніше вона намагалася очистити його,
то більше темрява опиралася, немов живий організм.

— Не борись зі мною, — прохрипів Каель. — Воно живиться твоїм страхом.
— Тоді скажи, що робити!
— Не борись… повір у мене.

---

Він впав на коліна.
Зоряне сяйво згасало в його очах.
Алія впала поруч, обхопивши його обличчя руками.
Її сльози падали на його шкіру — і щоразу, коли торкалися, чорні прожилки відступали.

— Ти — не темрява. Ти — світло, яке я люблю.
— А якщо я стану її частиною?
— Тоді я залишусь у темряві разом з тобою, щоб знайти тебе знову.

Її голос тремтів, але слова були сильніші за будь-яке заклинання.
Коли вона притулила губи до його лоба, світ навколо вибухнув білим полум’ям.

---

Вони стояли посеред безмежного простору — ні неба, ні землі.
Лише світло і тінь, що кружляли навколо.
Каель дивився на свої руки — чорні лінії зникали, розчиняючись у сяйві.

— Це ти, — прошепотів він. — Ти — моє рівновагу.
— Ні, Каелю. Це ми.

Вони обійнялися, і з темряви виринуло полум’яне сяйво —
то була сутність Чорного Світла, але тепер воно не виглядало страшним.
Воно стало прозорим, теплим — частиною гармонії.

 — Світло не народжується без тіні, — промовила Алія. — Ми просто забули, що обидві — з одного джерела.

---

Коли вони повернулися в реальний світ, зоря Керіс засяяла яскравіше, ніж будь-коли.
Її світло розбіглося по галактиці, пробуджуючи сплячі світи.
Каель стояв поруч, усміхаючись — спокійно, без страху.

 — Ми змінили Всесвіт, — сказав він.
— Ми лише нагадали йому, як любити, — відповіла вона.