Розділ 10. Сонна зоря

   Шатл ковзав крізь безмовний простір, що нагадував море з мільярда відблисків.
   Вони летіли вже шість годин, а навколо не було нічого, крім нескінченного сяйва.
   Та раптом попереду з’явилася вона — Керіс.

   Вона не горіла, не сліпила очі.
Зоря лежала в тиші, як спляча істота, загорнута в хмару кристального пилу.
Світло її було майже невидиме — лише м’яке мерехтіння, ніби відбиття далекої пам’яті.

— Вона жива, — прошепотіла Алія.
— Ні, — відповів Каель, вдивляючись у прилади. — Жодних енергетичних потоків. Це… лише відгомін.
— Ти знову слухаєш машини, а не серце.

   Вона поклала долоню на прозору панель і заплющила очі.
І тоді сталося диво.

   Пил навколо зорі закрутився, утворивши спіраль, що нагадувала танок.
Тонкі струмені світла потягнулися до шатла, ніби впізнавали щось знайоме.

Каель завмер.
   Прилади почали оживати один за одним, хоча жодне джерело енергії не було зафіксовано.

— Що ти робиш?..
— Я слухаю її.

   Алія відкрила очі — і в їхніх глибинах відбивалася зоря.
Пульсуючий, ніжний ритм, який збігався з її серцебиттям.

— Вона не мертва. Вона просто забула, як світити, — сказала вона тихо. — І я хочу їй нагадати.

---

   Каель дивився на неї — і в його грудях щось тремтіло.
Усе його життя складалося з рівнянь, формул, технологій.
А зараз перед ним стояла жінка, яка розмовляла із зіркою — і здавалося, що сам Всесвіт її слухає.

— Як ти можеш її розбудити?

— Любов’ю.

   Вона сказала це просто, без пафосу.
І Каель не зміг посміхнутися — бо вперше повірив.

---

   Вона вийшла в скафандрі назовні, у відкрите сяйво пилу.
   Каель спостерігав через шолом-екран: її тіло осяювало м’яке світло, що текло по швах костюма.
Вона розвела руки — і зоря відповіла.

   Світло почало сходитися до неї, як пелюстки до серцевини квітки.
Її голос, тихий, але наповнений силою, лунав у радіоканалі:

— Усе, що спить, може прокинутись, якщо хтось його любить.

   Каель не витримав — вимкнув автоматичні обмеження й кинувся за нею.
Його доторк до її руки завершив коло.

Двоє сердець.
Один пульс.
І зоря — прокинулася.

---

   Керіс вибухнула світлом — не сліпучим, а теплим, живим.
   Ефірні потоки знову наповнили простір, а їхні тіла світилися, мов частинки самого світла.

— Ми зробили це, — прошепотів він.
— Ні, — відповіла вона, притулившись до нього. — Це вона зробила нас.

   І в ту мить Каель зрозумів: між ними більше не було поділу — ні магії, ні технології.
Тільки світло.
І тисяча поцілунків, які Всесвіт подарував, щоб нагадати: кохання — це найдавніша енергія з усіх.