Розділ 8. Серце корабля

   Тривога на «Ауреліумі» розірвала тишу, мов удар грому в безповітрі.
Червоне світло миготіло в коридорах, сирени завивали, наче плач металу.
Корабель — той самий, що дихав у ритмі Алії — тепер, здавалося, задихався.

 — Почати процедуру від’єднання! — вигукнув капітан Креон.
— Але, сер, корабель… реагує, — відповів технік.
— Реагує — то не живе! Виконуйте наказ!

   Металеві двері ядра заблокувалися одразу, як тільки вони спробували їх відкрити.
На панелях з’явились рядки, яких ніхто не вводив вручну:

 “Вона — частина мене.”
“Не забирайте світло.”

Креон вдарив кулаком по консолі.

— Відрізати живлення! Переписати систему!

---

   Усередині ядра Алія сиділа на колінах, очі заплющені, руки притиснуті до грудей.
Світло Ефіру струменіло навколо неї, наче річка.
Каель стояв поруч, чув, як корпус корабля тихо стогне.

— Вони йдуть, — сказав він.
— Я знаю. Але якщо вони мене від’єднають, ми втратимо контроль над Ефіром.
— Ти зупинишся?
— Ні. Але все навколо — згасне.

Каель зробив крок до неї.
Його серце билося швидко, надто швидко.

— Тоді я не дам їм цього зробити.

---

   Двері розчинилися, і в кімнату влетіли озброєні члени екіпажу.
   Світло ядра миттєво змінилося — стало пульсувати, немов живе.
   Енергія згустилась у повітрі, і Каель відчув, як волосся на потилиці піднялося від статичного напруження.

— Відійди від неї, Каелю! — крикнув Креон.
— Ви не розумієте! Вона не ворог!

   Капітан зробив знак — техніки підключили імпульсний гасник.
   І тоді корабель закричав.

   Звуку не було, але весь простір задрижав — лампи вибухнули, панелі засвітилися білим полум’ям.
Сили, що текли в кабелях, прорвались назовні.
Екіпаж кинуло на підлогу.

   Алія підвела очі — в них палала зоря.

— Відійдіть! — вигукнув Каель. — Вона не може зупинити це!

   Він кинувся до пульта, спробував знизити напругу, але система не слухалась його.
   Корабель сам вибирав, кого врятувати.

І вибрав — її.

   Коли все стихло, половина відсіку була зруйнована, а Алія стояла серед тиші, мов частина світла.
Каель упав на коліна, відчуваючи, як повітря пахне гаром і Ефіром.

— Ти жива…
— Завдяки тобі.

   Вона торкнулася його обличчя — пальці теплі, але крізь шкіру пульсувала енергія.

— Каелю, — прошепотіла вона, — я починаю чути зорю. Вона кличе нас.

   І тоді він зрозумів:
Те, що сталося зараз — лише перший подих чогось більшого.
Корабель жив.
І разом із ним — вона.