Розділ 7. Тиша перед бурею

   Корабель дрейфував біля згаслої зорі вже дев’ять днів.
Кожен день був схожий на подих — повільний, пульсуючий, наповнений очікуванням.
Але тепер очікування оберталося на тривогу.

   Серед екіпажу поширювались чутки: що Алія не просто «пов’язана» з кораблем — вона підпорядкувала його собі.
Одні називали її даром Ефіру. Інші — загрозою.

Каель чув усе. І мовчав.

Він бачив, як вона вечорами сиділа біля панорамного скла, розмовляючи з тишею.
Бачив, як світло на стінах реагувало на її подих, як Ефір тек по кабелях, ніби тягнувся до неї.
І з кожним днем усередині нього росло щось — страх і захоплення водночас.

---

— Нам потрібно діяти, — сказав перший офіцер, капітан Креон. — Якщо корабель слухається лише її, ми втратили контроль.
— Вона не ворог, — відповів Каель спокійно.
— Ти змінився, інженере. — Креон звузив погляд. — Раніше ти не захищав би тих, хто загрожує всій місії.

Каель мовчав. У нього не було доказів, лише відчуття. І те, як світло в коридорах гасло, коли вимовляли її ім’я, здавалося… попередженням.

— Ми повинні від’єднати її від ядра, — сказав хтось позаду. — Поки ще можемо.

У ту ж мить корпус корабля тихо задрижав.
Світло згасло — і знову спалахнуло.
Голос системи пролунала рівно, але в кожному слові чулась присутність:

 «Не чіпайте її.»

Екіпаж застиг.
Всі знали: це не система безпеки. Це корабель.
І він захищав Алію.

---

Каель кинувся до енергетичного ядра.
Вона стояла там — спокійна, мов серед бурі. Навколо неї світло текло живими лініями, створюючи форму крила, що огортало її плечі.

— Вони хочуть від’єднати тебе, — сказав він.
— Я знаю. Але якщо вони це зроблять — Ефір втратить рівновагу. Корабель загине.
— Скажи мені правду, — його голос тремтів. — Ти керуєш ним?
— Ні, Каелю. Ми є ним.

Він дивився на неї — і бачив, як її очі світяться світлом зорі, що колись зникла.
Він хотів вірити їй. Але в глибині свідомості чулося: «Якщо корабель — живий, він може й убити».

— Якщо я залишуся на твоєму боці, — прошепотів він, — я втрачу все.
— Тоді втрать. І знайди себе заново.

Її пальці торкнулися його руки. І корабель відповів ніжним пульсом світла, ніби благословенням.

---

А в іншому кінці «Ауреліуму» капітан Креон уже готував команду.
Наказ був простий: вимкнути Алію від Ефірного ядра.

І десь у темряві зоря Керіс знову спалахнула — коротким, тривожним імпульсом.
Немов попередження.