Розділ 6. Те, що пробуджується

   Минуло п’ять днів після бурі.
Корабель «Ауреліум» став тихішим, але тиша була оманлива — під нею пульсувало життя, що з кожною годиною росло.

Каель стояв у центрі командного відсіку, дивився, як світлові лінії на стінах повільно рухаються, наче вени. Ефір тепер не просто живив системи — він дихав.

— Каелю, — пролунало з динаміка. — Центральний двигун відмовляє приймати команди.
— Що значить «відмовляє»? — зітхнув він.
— Він реагує тільки на… Алію.

Корабель мовчки підтвердив це, засвітивши м’яке сяйво, коли вона зайшла до відсіку.
Світло ковзнуло по її постаті, немов вітаючись.

— Він тебе слухає, — сказав Каель тихо.
— Ні. Він відчуває. Ми тепер пов’язані.

Каель провів рукою по панелі — реакції нуль. Алія ж лише доторкнулася — і системи ожили.
Екіпаж, що стояв неподалік, перезирнувся. У повітрі завис страх.

— Вона контролює корабель. Це ненормально, — прошепотів навігатор.
— Замовкни, — різко відповів Каель.

Але він сам розумів — усе змінюється.
Машина, що мала слухатись людей, тепер слухалась серце. І це серце билося в унісон із Алією.

---

Пізніше, коли екіпаж розійшовся, Каель знайшов її в енергетичному ядрі.
Вона стояла серед світла, що текло по стінах, мов рідке золото.

— Вони бояться тебе, — сказав він.
— Я знаю. Але я не хочу влади. Я просто відчуваю, що корабель… щось пам’ятає.
— Пам’ять машини — це дані.
— Не цього разу. Він пам’ятає почуття.

Каель мовчав. Вона дивилася на нього — і в її очах він бачив віддзеркалення тієї зорі, яку вони мали врятувати.
Тихе, трепетне світло.

— Я боюся, що одного дня він вибере тебе замість нас, — прошепотів Каель.
— Можливо, — відповіла вона м’яко. — Але хіба вибір — це не прояв любові?

   Її слова торкнулися його сильніше, ніж будь-який Ефірний імпульс.
І коли вона поклала руку йому на груди, він відчув, як корабель навколо них завмер.

   На мить «Ауреліум» дихав у такт із ними двома.
І Всесвіт — став трохи теплішим.