Розділ 5. Корабель, що відчуває

   Минуло три доби після бурі.
«Ауреліум» продовжував рух до ядра згаслої зорі, але з кожним кілометром ставав менш схожим на машину і більше — на щось живе.

Світло в коридорах змінювало відтінок залежно від того, хто проходив повз.
У технічних каналах чулися тихі відголоси, схожі на подих.
Навіть навігаційні системи почали відповідати не на команди, а на інтонацію голосу.

І весь екіпаж помічав: коли Алія заходила до центрального мосту, світло навколо ставало теплішим.
А коли вона хвилювалась — навпаки, гасло, немов сам корабель дихав разом із нею.

— Це вже не техніка, — пробурмотів хтось із офіцерів. — Це щось інше.

Каель стояв осторонь, дивлячись на монітори. Графіки пульсували в ритмі, який він уже знав напам’ять. Ритмі, який збігався з серцебиттям Алії.

Він намагався переконати себе, що це просто резонанс. Зв’язок між пілоткою й ефірним ядром. Але вночі, коли всі засинали, він чув, як корабель тихо шепоче її ім’я — у шумі систем, у тріску енергії.

---

Тієї ночі Каель знайшов її в оглядовій залі.
Алія сиділа біля панорамного скла, коліна притиснуті до грудей, очі — до безкраю. За вікном мерехтіли мільярди зір, як розсипані спогади.

— Не спиш? — запитав він тихо.
— Не можу. Вона кличе.
— Керіс?
— Так. Вона показує мені сни.

— Які сни?
— Про світло. І про тебе.

Каель завмер. У її голосі не було кокетства, лише щира тиша, у якій щось тріпотіло, як полум’я.

— Про мене? — ледве прошепотів він.
— У цих снах ти стоїш на краю зорі, і твоє серце теж світиться. Наче вона хоче, щоб ти пам’ятав, що ти — не лише розум.

Він опустився поруч, відчуваючи, як тепло її плеча пробивається крізь його броню самоконтролю.
Корабель навколо затих, світло стало м’яким, бурштиновим.

— Здається, «Ауреліум» відчуває наші емоції, — сказав він, аби розбити тишу.
— Не наші, — посміхнулась Алія. — Мої й твої разом. Він відчуває зв’язок.

Каель хотів щось сказати — заперечити, втекти, сховатись у звичних формулах.
Але потім вона поклала руку на його долоню, і світло навколо спалахнуло.

На мить усе стало безмежним — небо, зорі, серця.
І він зрозумів: межа між ними вже зникла.

— Якщо корабель живий, — прошепотів Каель, — то він бачить усе.
— Тоді хай бачить. Нічого приховувати.

Її голос був спокійним, впевненим, і в ньому Каель почув те, що шукав усе життя — гармонію.

---

Тієї ночі «Ауреліум» уперше пролетів повз ядро згаслої зорі, і в глибині темряви на мить спалахнув промінь.
Наче Керіс, мертва зоря, усміхнулась.