Розділ 4. Серце корабля

   Після бурі всередині корабля панувала дивна тиша. Не звична, механічна — а наче вдих, який Всесвіт зробив і забув видихнути.
Системи повільно приходили до тями, екіпаж перевіряв пошкодження, але головне відчуття не покидало нікого: «Ауреліум» став іншим.

Каель прокинувся рано. У технічному відсіку панувало напівтемрява, лише сигнали пульсували синім. Він нахилився над панеллю ядра — і помітив те, що не міг пояснити навіть своїм найточнішим знанням.

У центрі Ефірного реактора, серед сплетінь світлових жил, пульсувало серце. Маленьке, згусток енергії, що бився у ритмі людського серця.

— Неможливо… — прошепотів Каель.

Він торкнувся скла — і серце відповіло спалахом.
Йому здалося, що воно чуло його.

— Каелю, — озвався голос за спиною.

Алія стояла в тій самій напівтемряві, світло від ядра обтікало її постать, роблячи її схожою на істоту не зовсім людську.

— Ти бачиш це? — він вказав на ядро.
— Так. Це — уламок бурі. Вона залишила в нас частинку себе.
— “В нас”?
— У кораблі. І в мені.

Вона зробила крок ближче, і серце в реакторі почало битися швидше.
Каель відчув, як у нього на руці загорівся слід — тонка лінія світла, що тягнулася від зап’ястка до серця.

— Що це?
— Зв’язок, — відповіла Алія. — Ефір позначив тебе.

Він хотів заперечити, але в ту мить почув її думку — чітко, як власний подих.

«Не бійся. Ми пов’язані тепер не випадково.»

Його тіло наче обпеклося хвилею світла, але не болем — теплом. У цьому відчутті було щось більше, ніж енергія. Це було… життя.

 — Якщо ми зв’язані, — сказав він повільно, — то це означає, що мої дії впливають на тебе?
— І твої емоції теж, — посміхнулася вона. — Будь обережним із тим, що відчуваєш.

— А якщо я…

— Якщо ти що?

Каель замовк, не знайшовши слова. Усе, що він колись знав про світ, здавалось тепер неважливим — лише вона, її присутність, її спокійний голос мали значення.

Серце в реакторі знову засвітилося.
Воно билося в такт із двома іншими — одним, що належало Алії, і другим, яке довго спало у грудях Каеля, поки вона його не розбудила.