Розділ 2. Серце зорі

   Старт «Ауреліуму» був схожий на молитву.
Тисячі систем засяяли у єдиному ритмі, немов легені гіганта наповнились світлом. Хвиля Ефіру омила корпус корабля, і простір навколо здригнувся — корабель рвонув уперед, прорізаючи темряву, де навіть світло здавалось крихким.

Алія сиділа в кабіні пілотки, обережно торкаючись пульта. Її пальці світилися слабким ореолом — відгуком її дару. Вона відчувала Ефір, як живу істоту, що шепоче, що веде.

— Енергопотік стабільний, — озвався Каель із технічного відсіку.
— Так. Але він звучить інакше. Наче… співає, — відповіла Алія, не відводячи погляду від панелі.

— Це просто резонанс плазмових ліній.
— Або серце зорі.

Його голос у навушниках затих. На мить запала тиша, яку навіть двигуни не могли зруйнувати. Вона знала — Каель не вірив у магію. Але, можливо, десь глибоко в ньому ще жила частинка, що пам’ятала, як це — відчувати.

Коли корабель вийшов на гіперорбіту, в ілюмінаторах розгорнувся краєвид — згасла зоря. Вона виглядала, мов велетенська чорна троянда, що втратила полум’я. Навколо неї — пил, уламки планет, мов пелюстки, що розсипались у вічність.

— Це і є Керіс, — тихо промовила Алія. — Колись вона співала.
— А тепер мертва, — відповів Каель. — Ми тут, щоб оживити її, не слухати пісні.

Але він не міг відвести очей. Темрява зорі дивилася у нього, немов дзеркало, в якому відбивалося все, що він загубив.
Раптом монітори почали миготіти — потоки даних, що неможливо було пояснити.

— Каелю, це не технічна аномалія, — прошепотіла Алія. — Вона… реагує.
— Неможливо. Зоря мертва.

Він підвівся, але тоді почув — звук. Ледь чутний, ніби далеке дихання. І з кожним ударом воно ставало голоснішим. Ритмічним. Майже як... серцебиття.

— Вона чує нас, — сказала Алія, і її очі засяяли тим самим сяйвом, що й Ефір за бортом.

Каель зробив крок ближче.
Між ними мерехтіло повітря, як хвиля тепла — стикаючись, їхні енергії, логіка і відчуття, створювали щось нове.
Щось, що не належало жодній із сил, відомих людині.

— Якщо вона справді жива, — сказав він тихо, — то, можливо, і ми... ще не зовсім зруйновані.

І тоді зоря спалахнула на мить — ледь помітним, але справжнім світлом.