«світло серед темряви».
Глава 24
Минув час. Не одразу прийшла тиша — спершу вона була крихкою, настороженою, ніби боялася залишитися надовго. Військові все ще були поруч: патрулювали вулиці, розміновували дороги, допомагали людям повертатися до зруйнованих домівок. Їхня робота не закінчилася з останнім вибухом — вона просто стала тихішою, але не менш важливою.
Ми повернулися у свій район. Будинки стояли понівечені, вікна — вибиті, але це все ще був наш дім. Один із солдатів допоміг забити фанерою отвір замість дверей, інший приніс воду. Вони не говорили про подвиги — просто робили те, що треба. Саме в цій простоті й була їхня сила.
Пес бігав між людьми, радісно гавкав, ніби святкував життя. Діти знову малювали — вже не на стінах сховища, а на уламках бетону. Тепер на малюнках були сонце, прапори, люди у формі, які тримають дітей за руки. Військові бачили це й відверталися, щоб ніхто не помітив їхніх очей.
Перед від’їздом один солдат зупинився і сказав
«Запам’ятайте не війну. Запам’ятайте, що ви вистояли».
І ми запам’ятали. Не лише страх і втрати, а й тих, хто став між нами й темрявою. Тих, хто тримав оборону не тільки зброєю, а й людяністю. Саме завдяки їм війна не змогла забрати в нас головне — віру, що життя сильніше.
#1016 в Сучасна проза
Відредаговано: 30.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
