«світло серед темряви».
Глава 23
На третій день військові сказали, що нас будуть виводити. Не всіх одразу — маленькими групами, під прикриттям. У місті ще було небезпечно, але чекати більше не можна було. Ми збиралися мовчки: кілька речей, документи, дитячі малюнки, які стали для нас талісманами.
Один солдат узяв найменшу дівчинку на руки. Інший ішов попереду, уважно дивлячись на кожен кут, кожне вікно. Вони рухалися повільно, прикриваючи нас собою, ніби ми були найціннішим, що в них є. Я бачила, як тремтіли їхні руки — не від страху, а від напруги й відповідальності.
Коли десь поруч знову прогримів вибух, нас притиснули до стіни. Солдат нахилився до нас і прошепотів: «Тримайтеся. Ще трохи». У його голосі не було сумніву — лише тверда впевненість людини, яка знає, заради чого стоїть тут.
Ми дісталися безпечного місця під вечір. Там уже були інші люди — змучені, але живі. Військові не пішли одразу: допомагали, переносили поранених, шукали тих, хто загубився. Лише коли переконалися, що всі в безпеці, вони знову повернулися туди, де ще лунала війна.
Я дивилася їм услід і вперше чітко зрозуміла: вони не безстрашні. Вони просто сильніші за свій страх. І саме завдяки таким людям ми виживали, пам’ятали, ким є, і вірили — попереду буде день без сирен, без темряви, без війни.
#1016 в Сучасна проза
Відредаговано: 30.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
