«світло серед темряви».
Глава 20
Наступного ранку до сховища прийшли наші захисники. Вони були втомлені, але їхні очі світилися рішучістю. Один із солдатів сідав поруч із нами і тихо розповідав історії про те, як вони відбили атаку, як допомогли людям у сусідніх селах. Кожне слово вселяло віру, що війна не зламає нас і що добро завжди знаходить шлях.
Ми допомагали, чим могли: діти подавали воду, сестра роздавала теплі ковдри, а я писала листи підтримки для солдатів, які боролися на передовій. Пес не відходив від військових ні на крок, іноді підбігаючи до них із радісним гавкотом.
Одного вечора, коли над містом затихли сирени, ми всі зібралися разом. Один із військових дістав маленьку гармошку і заграв просту мелодію. Ми співали разом, і цей звук, хоч і тихий, був як маленький промінь світла в темряві війни. У той момент я зрозуміла: мужність не лише в зброї, а й у здатності дарувати надію, підтримку і тепло навіть серед найтемніших часів.
Відредаговано: 30.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
