Одного вечора вибухи стали сильніші. У підвалі всі притихли. Діти сховалися під ковдрами, старші намагалися залишатися спокійними, хоча серце билося шалено. Мій пес тремтів ще сильніше, але я не відпускала його. В цей момент я зрозуміла: мужність — не відсутність страху, а вміння діяти, навіть коли страшно.
Ми допомагали один одному: старша сестра заспокоювала інших дітей, мама молилася, а я гладила свого пса і говорила йому, що все буде добре. Навіть у темряві було відчуття турботи і любові.
Відредаговано: 30.01.2026