«світло серед темряви».
Глава 2. Дні тривоги
Наступні тижні пройшли у постійній тривозі. Кожна сирена змушувала нас стрибати, перевіряти, чи всі живі. Ми рахували години, коли можна буде хоч трохи вийти на світло. Старша сестра допомагала іншим, ходила по підвалу, приносила воду та їжу, а я залишалася поруч із собакою, оберігаючи його від страху.
Діти намагалися гратися навіть у темряві. Мати читала казки або тихо співала колискові. Ми малювали на стінах простим крейдою, щоб хоч на хвилину відволіктися від страху. Вибухи і удари надворі постійно нагадували, що війна не відпускає.
Але ми трималися за маленькі радощі: сміх собаки, тепло ковдри, обійми рідних. Ці моменти давали нам сили жити.
Відредаговано: 30.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
