Глава 37

Анна

Після нашого з Руді повернення додому, я прийняла гарячу ванну, бо добряче змерзла. Пальці на ногах заніміли від холоду, а червоний ніс робив схожою на родичку діда Мороза. Тепле молоко з медом не особливо допомогло, бо на наступний ранок я прокинулася з температурою і червоним горлом. Прекрасно. Просто неперевершено. Мало того, що і так настрій жахливий, ще й давайте мене ангіною доконаємо. Чомби і ні?

Тиждень я провалялалася вдома, виходячи на вулицю тільки заради прогулянок з Руді. Хвороби- хворобами, а собака в туалет завжди хоче. Від Марка і нашої останньої зустрічі я вирішила абстрогуватися і не накручувати себе ще більше. Це було важко, бо навколо все, як на зло, нагадувало про нього. Але навіть мої мізки, яких вже дістало постійне ниття мого серця, сумували без цього мудака. Та я прекрасно усвідомлювало, що якщо це самопоїдання буде продовжуватися, то до деперсіїї недалеко. А слова Марка про вени, до сих пір боляче різали по серцю. 

 Коли мені вже фізично стало краже, подзвонила Ніка.

- Ань, привіт!- відізвалася подруга весело. Вона не знала про те, що Марк мене кинув ( якщо це взагалі можна вважати стосунками.), я їй тільки написала , що хворію.

 - Привіт, Нікусь,- трохи хрипло відізвалася я.

- Ти як?

- Та вже нормально,- відмахнулася я, а самій хотілося розридатися і розказати все.

- Не хочеш зустрітися? - запитала обережно. Ніка гарно вміє вловлювати настрої людей, і зараз я просто впевнено вона зрозуміла, що щось сталося.

- Я не проти походити по парку десь за годинку. Я буду з Руді,- мені треба розвіятися.

- А я з кавою. До зустрічі,- легко погодилася Ніка.

- Бувай,- відключила дзвінок. Зараз в мене є хоч одна людина, яка буде підтримувати. В вірності і щирості Ніки я впевнена більше , ніж в собі. 

Виглядала я жахливо. Мішки під червоними очима, бліда з розтрьопаним волоссям. Я запліла свої "коротюпки" в два колоска і на цьому мій запал зробити себе симпатишнішою зник. Тепло вдягнулася, випила чаю "в доріжку", покликала Руді і ми з ним вийшли з дому.

На вулиці я зіщурила очі від яскравого світла і повільно пішла в напрямку до парку. Одразу побачила Ніку і пустила малого до неї.

- Ще раз привіт, - посміхнулася, коли підійшла ближче. Я помітила, яким стурбованим поглядом оглянула мене Ніка. Вона ніяк не прокоментувала мій вигляд і я була їй вдячна за це.

- Привіт,- вона обійняла мене і поцілувала в щоку. - Ну як твоє самопочуття?

- Здорова,- я знову посміхнулася, запевняючи Ніку та й саму себе напевно, що все добре. 

- От і чудово. Ходімте пройдемтеся. Тримай,- вона простягнула мені каву. Я зробила ковток і мій настрій трохи піднявся з ідмітки "-100". Як мало людині потрібно для щастя.

Ми розмовляли про всілякі дрібниці, а Руді бігав навколо нас і весело мотиляв хвостом.

- Ань,- Ніка торкнулася моєї руки,- я так розумію все це, - вона кивнула на мій зовнішній вигляд, - через Марка?

Я уважно подивилася на подруги і кивнула.

- Ми переспали і він кинув мене,- я намагаюся приховати сльози, тому відвертаюся . Коли знову кидаю погляд на подругу, то бачу в її очах співчуття. О, так. Вона, як ніхто інший знає це відчуття, коли тебе використовують. Коли плюють в саму душу і розтоптують. 

Ніка підходить ближче і мовчки обіймає, а я не стримуюся і починаю плакати. Всі сльози, які тримала в собі тиждень зараз виливаються з мене в три ручія.

- Все буде добре, Ань.- тихо каже, Через деякий час стане легше. Повір мені.

Ми стояли так довго. Я плакала і намагалася розповідати про все, що сталося, а Ніка гладила мене по спині і заспокоювала. Через деякий час, витирши останні сльози, ми попрямували додому. Я запрпонувала Ніці переночувати в нас з Руді і вона погодилася.

- Ань,- відволікла мене Ніка від сумних думок про Марка,- там біля під'їзду стоїть якийсь чоловік. І здається він нас чекає. Тобто тебе.

Що? Невже це Марк посміхав припхатися? Та я йому зараз... Я не встигаю додумати, бо чоловік підходить ближче до ліхтаря і я завмираю на місці від здивування і напевно від шоку.

- Тато? - питаю сама в себе і трішки  в темноту холодного вечора.

Він постарів. Дуже сильно. Зараз тато не виглядає на сорок років. Сиве волосся, осунувше обличчя, згорблена спина. І погляд. В ньому повно білю  і провини. 

- Ань, доню,- чую його голос, зриваюся з місця і кидаюся в його обійми

- Тато,- шепочу і починаю плакати, зарившись обличчям в його розстібнуту куртку. Я не знаю причину свої сліз. Я просто дівчина , яка ридає в обіймах батька, якого не бачила два роки.

От так от... Наступний розділ буде важкуватим для Ані. Відкриється багато таємниць минулого і пояснеться поведінка її матері. Чекаєте??? 

Ваша Ліна)))Лю