Глава 33

Прибравши посуд після нашого з Нікою сніданку, я задумалася. На прощання подруга міцно обійняла мене і сказала, що все буде добре. Напевно, їй важко вірити в кохання тай чоловікам взагалі після такого плачевного досвіду. Мені б на її місці так точно. Про мої почуття до Марка вирішила просто не думати. Може, я взагалі все це сама нафантазувалв і нічого такого  немає(заспокоюй себе, Анечко, заспокоюй. Самій не смішно?) Сіла за ноутбук і вирішила пошукати якусь роботу. Працювати в кафе офіціанткою чи баристою непогана перспектива. Набагато краща, ніж навчання в інституті, на який не поморщившись дивитися не можу. Досить себе мучити незрозуміло за що. Хочеш бути щасливою - будь. І з чогось починати треба.  Нічого цікавого в інтернеті я не знайшла, можливо, треба шукати одразу на місці? Спробую. Задзвонив телефон - Марк. На моєму обличчі з'явилася дурнувата посмішка. Так , Аню, стоп. Зупинися. Це просто дзвінок. Він друг! Добрий хороший друг. 

- Так,- кажу стримано, відповідаючи на дзвінок.

- Ань, привіт,- від веселого голосу Марка по тілу повільно розповзається тепло.

- Привіт.

- Є прекрасна пропозиція сходити ввечері в кіно.- продовжував хлопець.

- Ну як я можу відмовити тобі?- іронічно питаю я.

- Ніяк не можеш.- я впевнена, що в цей момент він закотив очі.- Тоді я заїду? Десь о восьмій?

- Домовилися.- я посміхнулася.

- До зустрічі.- він скинув слухавку. 

- Ну і куди ви котитеся, Анно Батьківно?- спитала сама в себе.

 В універ по нашій добрій старій традиції я не пішла. Все рівно вирішила кинути, нащо ще мучитися? На півдня я випала з життя, дивлячись американський серіал, але всю мою ідилію перебив телефонний дзвінок. Це був рингтон Вайбера, а значить дзвонила мама. Я якось одразу підсобралася і порахувавши до п'яти взяла слухавку:

- Привіт, мамо,- відізвалася я весело. Раніше мені завжди треба було грати зацікавленність, але останнім часом моє життя почало налагоджуватися, тому до розмови з  мамою, я була готова.

- Привіт, доню,- щось не те з її голосом. Ніби як завжди, але віє якимось холодом.

- Як ти?- питаю обережно.

- В мене все добре. А ти як? Що нового?- взалі-то питання звичні, але з якимось дивним , прихованим підтекстом.

- Та все по-старому, ти ж знаєш. Інститут, друзі, Артем, Руді,- чому я брешу? Не маю поняття, але впевнена на сто відсотків, що так треба. Поки зарано вилливати на неї тонни інформації, та й не по-телефону. От приїде й подивимося.

- По-старому, кажеш...- протягає мама. Не вірить. Бляха. Зараз мені буде полоскання мізків.- А нічого, що ти в університеті вже три тижні не з'являєшся? Нікого не попередила, та й не чутно , що ти захворіла. Надя каже, що в тебе і так прогулів стільки, що до сесії тебе просто не допустять. Ти про що взагалі думаєш?- починається. Зараз мене будуть навчати життю. 

- Мам, я вирішила кинути інститут.- кажу спокійно. Не треба видавати свої істині емоції.

- Ти здуріла?- закричала вона. Не такої реакції я, якщо чесно очікувала. Знала, що вона не зрадіє, але таким тоном і такими словами зі мною ніколи не розмовляли.- Я не дозволяю. Я проти.

- Мам, ти смієшся?- я хмикнула.- Я не питаю дозволу чи твоєї думки, я ставлю перед фактом. Я кинула навчання.- напевно, вийшло грубувато, але як є.

- Не смій мені хамити,- вона просто верещали. Щоб залишитися з нормальним слухом, я відсунула телефон подалі від вуха. - Ти хоч розумієш, що з дипломом цього вуза перед тобою всі двері відкриті, хоч ти взагалі цього не заслуговуєш!- ооо, починається цікавеньке. Що ще нового я про себе почую?- Якби не мої зв'язки ти б зараз в якомусь ПТУ навчалася, ти це розумієш? І що, зараз всі мої здобутки ти вирішила засунити далеко з дупу? - я не впізнаю її. Це не моя мама, чесно. Моя майже ніколи не підвищувала голос і не розмовляла з нами в такому тоні.

- А хто тебе просив все це робити?- моя стриманість полетіла долеко, я теж підвищила голос.- Хто просив допомоги? Це тільки твої проблеми, що я не виправдала якісь твої тупі сподівання.

- Не смій так казати!- скандалити по телефону виявилося... хм. Навіть не знаю. Як на зло, чи на щастя, хто його знає, але зв'язок був просто прекрасний і я чула кожне звинувачення і кожну образу. І знаєте картина складалася вражаюча...- Я присвятила вам все своє життя, пожертвувала своєю кар'єрою, а ви такі невдячні! Одна нікого не слухала, робила, що їй вздумається. Де вона зараз? А? На тім світі! А ти? Бездарна і зламлена! - вона кричала такі страшні речі ,що на хвилину я просто випала з життя. Як мати може казати так про свою загиблу дочку? 

- Не смій так казати про Соню! - я закричала. - Та хто ти така , щоб когось звинувачувати? Тебе ніхто не просив приносити себе в жертву! Аборти , Слава Богу, дозволені!- я скинула дзвінок і заридала. Сповзла по стіні на підлогу і прикрила обличчя руками. ЦЕ моя мати? Я не вірю. Це не вона. Кидати образи і звинувчення? Хто ця жінка після всього, що зараз мені наговорила? Я не знаю скільки часу я просиділа в такому стані, прокручуючи в голові нашу розмову. Руді був поруч пригорнувшись до мене, облизуючи мої руки і бивши хвостом по підлозі. Мій хороший... Чому тварини набагато людяніше від людей? Це питання я задаю собі все частіше. В одній книжці  прочитала таку цитату, що одразу запала в душу і закарбувалася в пам'яті. " Я з великою обережністю ставлюся до людей які погано відносяться до тварин. Так, в наших чотирилапих друзів часто бувають паразити чи блохи. Але хіба в людей їх немає? Але ви де-небудь бачили собаку, що напивається в хлам, кішку,що викидає на смітник своїх дитинчат чи хом'яка який знущається над хом'ячихою?Ні? А тепер ввімкніть будь-який випуск новин і впевнитися в тому, що найжорстокіша і найжахливіша тварина в світі - це людина." Я підписуюся під  кожним словом, тому що це істина правда. 

В двері подзвонили, пінявшись я відкрила їх, навіть не подивившись хто там. Марк. Гарний і з великим букетом різнокольорових астр. А я заплакана в м'ятому домашньому одязі. Прекрасно . Просто неперевершино. Перші секунди хлопець всміхається, але побачивши мої червоні очі і засмучений погляд одразу стає серйозним, підходить ближче і легенько обіймає мене.