Глава 32

Анна

Прокинулася я від якогось жахливого запаху, і відкривши очі побачила руду морду перед собою.

- Фу, Руді, фу.- закричала я, підірвавшись з дивана і відштовхуючи малого,- Паразит, оце ти к-хм пахнеш, якщо не сказати грубіше.- почала витирати обличчя, хитаючи головою. Мій погляд впав на годинник.- Сьома ранку? Ти серйозно?- я розізлися і кинула в пса маленьку подушку. Враховуючи те, що припхалася я  о дванадцятій, а вляглася взагалі після півночі, то це злочин будити мене спозаранку. Дивлячись на Руді, я зрозуміла, що він ніяких угризінь совісті не відчуває. Тяжко видохнув, піднялася з тепленького ліжечка і пішла в ванну. Я категорична противниця  ранніх підйомів (як і всі нормалні люди взагалі-то) і Софі Лорен з її практикатиками вставання на сході сонця можу тільки потиснути руку за витримку. Зараз на вулиці жахливий холод і я закутавшись у шарф, вийшла з дому, тримаючи Руді на повідку. Поки побоююся спускати його, але потмітила , що і він став ігнорувати котів і птахів. Може дійшло, що коли я кажу , що це небезпечно, то це справді так? Сподіваюся. 

- Пішли, я хоч кави собі куплю, садюга,- кажу Руді, солодко позіхнувшись. Так, великий капучіно я заслогувала стовідсотково. Вже вдихнувши, улюблений аромат, побачила здалеку знайому фігуру.

- Ніко,- крикнула я. Дівчина обернулася і я помахала їй, посміхаючись. Я скучила за нею з нашої останньої зустрічі.  Вона теж мене побачила і попрямувала до нас.

- Привіт,- Ніка посміхнулася і погладила Руді по голові. Потім всілася  на корточки і почала чухати йому вуха,- Привіт , мій хороший. Який ти гарнюня в нас. Сонечко наше,- Ну капець. Де справидливість в цьому світі? Чому добрим і милим дівчаткам (мені, якщо не зрозуміли) сухе вітання, а смердючим псам які будять з  самого ранку такі ніжності?

- Ей, я зараз буду починати ревнувати.- Ніка розсміялася і піднялася.

- Тебе теж за вушком почухати?- веселилася подруга.

- Можна, звичайно.- я хмикнула,- Ти чого в такій порі тут?- я то зрозуміло, он моє чудо стоїть, хвостом мотиляє.

- Та побігати вийшла,- вона смикнула плечима.

- Ооо, то ти ще одна фанатка ЗОШ, пп і спорту?- я підняла брови. Чесно, навкруги стільки любителів броколів і гречки, що вже нема з ким фаст-фуду поїсии. Що робиться? 

 - Я ще одна, хто не зрозумів звідки на вагах з'явилися три зайвих кілограми,- Ніка обурено сплевнула руками. Я прискіпливо оглянула її фігуру. Звичайно тепла куртка додає розмірів, але згадуючи її в светрі в мене вдома, розумію , що їй хвилюватися точно немає за що.

- Та не дури. Все в тебе добре.- недовірливо подивилася в її очі.- Невже і дієти притримуєшся?- головне не розсміятися, бо образиться ще.

- Два дні.- вона сумно видихнула.- Не уявляє як мені хочеться яєшню з сосисками і круасанчика.

Я розсміялася.

- Не уявляєш, але саме це я думала приготувати на сніданок. Може приєднаєшся? - зіщурила очі,- он і випічка свіжа,- вказала на маленьку кондитерську-пекарню. Я там постійний гість.

- Скотина,- протягнула Ніка, а я лише усміхнулася.- Я ж спеціально не беру гроші, щоб не було зайвого соблазну. 

- Так, що?- я веселилася, вже розуміючи, що перемога на моєму боці. Не люблю худнучих людей. Як недавно казав Марк "Голодна жінка - зла жінка". Чиста правда, по собі знаю.- В мене ще є шоколад власної роботи. - я грайливо штовхнула Ніку в плече. В відповідь мені прилетів розлючений погляд і тяжкий вдих. 

- Давай гроші я піду за круасанами, а ти гуляй з Руді.

Переможна посмішка осяяла моє обличчя. Наша людина.

- Як можна добровільно відмовлятися від цієї смакоти?- спитала з набитим ротом Ніка, годиною пізніше сидячи на моїй кухні.

- Спитай це в себе,- відповіла я , сьорбнувши чай.

- Ой, не кажи.- махнула рукою Ніка,- Я бачу з Руді вже все добре?- вона кивнула на пса.

- Так, на щастя.- закивала я головою.

- А як там той хлопець?- дівчина пару разів щолкнула пальцями, згадуючи.- Марк, так?

- Марк, - кивнула я їй. Згадався наш пікнік, шоколадна майстерня, наша прогулянка нічним містом після відвідування Марії і Маттео. Ми сміялися, дуріли, наче діти, їли гамбургери і розмовляли. Виявилося, що наші музичні смаки майже співпадають ( мій фанатизм до Тіматі я вирішила не афішувати) , а от в фільмах ми розійшлися конкретно. Комедії проти бойовиків, мелодрами проти триллерів. Так і живем, що з тих хлопців взяти. На моєму обличчя з'явилася посмішка.

- Ооо, я бачу , що все "вери вери гуд",- також засміялася Ніка. - Так, я чекаю на подробиці.

- Знаєш, з ним так...- я задумалася. Мені хотілося поговорити з Нікою відверто. Задовбалася я грати сильну  і незалежну. - спокійно і в одночас емоційно. Ми сваримося, сміємося, сперечаємося, обговорюємо якісь більш глобальні питання. Навіть коли наші думки розходяться, Марк, уважно вислоховує мою точку зору. З ним як ,- я запнулася.- як за кам'яною стіною. Я знаю, що якщо мені знадобиться допомога він приїде , хоч посеред ночі. Я знаю, що мене підтримують, знаю, що  я можу покластися.- я трохи помовчала. Ніка весь цей час слухала мене з легкою усмішкою. Напевно, згадувала свої не дуже успішні стосунки.- Скільки ми з ним знайомі? Місяць, якщо не рахувати ту аварію. І більшість цього часу ми воювали. Не знаю в який момент я так сильно прив'язалася до нього.- я похитала головою,- Коли він допоміг з Руді, розповів свою історію на пікніку  чи возив нас в лікарню?Мені страшно від того, що все це може закінчитися, що він піде з мого життя, що я знову залишусь сама,- я закінчила, а Ніка потиснула мені руку.

- Ти закохалася, Ань,- тихо сказала подруга.

Я підняла на неї здивований погляд і недовірливо хмикнула.

Я? Закохалася? В цього недобайкера і супер-програміста? Не смішить мене! Але серце, ніби в підтвердження до слів Ніки, солодко защимило. Та ну на фіг. Я категорично проти!

Привіт, мої любі! От і починається найцікавеньке... Скільки можна воювати, правда? До речі, я розпочала нову історію про Сергія і Надю. Заходьте, дивіться, приєднуйтеся. Буду рада вас бачити там. Ваша Ліна)))Лю.