Глава 30

Анна

Я здивовано дивлюся на вивіску "Cioccolato".

- Що це?- зупиняюся. Я думала це буде якась кав'ярня, але ні не схоже. 

- Шоколадна майстерня.- тисне плечима, а очі хитрі, як в лиса. Відчиняє двері і пропускає мене вперед.

- О, Марку! Нарешті. Ми вже зачекалися.- до нас вилітає мила жіночка років шістидесяти. Маленька і трішки повненька, в довгій гірчичній спідниці і яскраво смарагдовій блузі. ЇЇ підбори голосно стукають по дерев'яній підлозі, вона підходить ближче і я роздивляюсь її обличчя. Яскраво-зелені очі, темні кучері обрамляють обличчя в каре і щира білосніжна посмішка. Легкий макіяж і дорогі прикраси довершують її образ. Вона виглядає неймовірно.- Ану, представляй свою супутницю.- я бачу її тридцять секунд, а вона мені вже подобається. 

- Це Аня. - каже, дивлячись на мене.- А це Марія.- представляє жінку.

- Дуже приємно,- кажу щиро.

- Мені також, Аню.- її очі світяться. Та й може мені здається, але з її появою все навколо теж якось пояскравішало.- Дівчина?- питає не в мене.

- Друг.- в її ж манері відповідає Марк.

- Люба, може хай гості вже пройдуть далі порога? - чую голос і підіймаю очі на чоловіка, що вийшов з якогось приміщення. Високий, підтягнутий, роки додали йому якоїсь ошатності. Сивина в чорному волоссі, темні очі в обрамленні таких же вій і смугла шкіра. Каже ніби й серйозно, але в очах видніються смішинки.

- Справді, проходьте,- Марія відступає і дає нам пройти.

- Отам покладіть верхні речі,- він показує на вішалку в кутку. Одразу видно хто відповідає за раціональне мислення в цій родині. Марія - емоції, а цей чоловік - все інше.

- Маттео,- він протягує мені руку, я оборежно тисну її і кажу:

- Аня. Дуже приємно.

- Взаємно.- він якось надто прискіпливо оглядає мене, але в наступну мить, ніби залишившись задоволеним посміхається і додає,- он там мийте руки і підемо готувати шоколад.

Я переводжу погляд на Марк і в моїх очах питання. Він підходить до мене, злегка нахиляється і шепоче на вухо:

- Ось тобі і фабрика Віллі Вонка. Але ця краще, повір мені.- хлопець підморгнув мені і відправився мити руки. - Мрії повинні збуватися, Аню,- каже мені через плече, посміхнувшись. Фантастика. Стою і посміхаюся , як дурепа.

- Аню, сонце,- чую голос Марії. Жінка вже дзвенить посудом з кухні.- Іди сюди.

- Іду, Марія, іду.- кажу.

Заходжу на кухню, напевно. Марія дістає різні інгридієнти і посуд, а я закочую рукава білого в'язаного светра і питаю:

- Що мені робити?

- Бери чисти горіхи, мий їх, суши,- каже, дивлячись добрим поглядом.

- Марія, можна спитати?- починаю обережно.

- Звичайно , сонце. Я готова видати всі секрети наших чоловіків.- підморгує мені і сміється.

- Хто для вас Марк?- з моменту приходу мене це сильно цікавить. В них дуже теплі стосунки, але в його розповідях немає люблячих родичів.

- О, це цікава історія.- вона посміхнулася, згадуючи.- Ми познайомилися,- жінка почала підраховувати,- вісім років тому. Зима, холод , мороз. Тео тоді по справах в інше місто поїхав. Я від подруги близько 11 поверталася. Йду під ноги дивлюся, а з-за рогу автомбіль як вискочить.- вона похитала головою.- вдалося мені з-під його коліс вивернутися, але впала і вдарилася добряче. Нога жахливо болить, телефон вимкнувся, подзвонити не можу нікуди, Тео ще години дві назад сказала , що вдома, щоб не хвилювався, людей на вулиці немає, а холод до дупки підбирається. Та раптом до мене не знаю навіть звідки хлопець виходить. Молодий, зовсім ще зелений. Але допоміг, швидку викликав, зі мною поїхав. А я страшно крові боюся,- Марія посміхнулася,- лікар наполіг, здати треба, так Марк поряд стояв підтримував, відволікав, розказував щось. Потім , коли я вже додому повернулася, він заходив, продукти приносив, навіть готував щось легке. Так і здружилися. Зараз вже он,- вона з гордістю кивнула на з'явившигося в дверях хлопця,- програміст, красень, ще й благодійністю займається. Ти ж знаєш, що...- почала жінка, та Марк перебив її:

- Ой все, Марі, досить тобі. Ще в рятівники всесвіту запиши,- мені здається чи в нашого недобайкера почервоніли вуха?

- Ще й скромняга,- мило похитала головою жінка.- Золото.

- Самоварне,- хмикнув Марк. Марія кинула в нього вінчиком, але його піймав, зайшовший в кімнату, Маттео. Він прищурив очі і демонстративно цокнувши язиком, сказав:

- Мері, ти минулого тижня півкухні рознесла. Тобі мало?- припідняв брови. Він виглядав серйозно, але його чорні очі сміялися.

- Неправда,- як дитина закричала жінка. Я здивовано спостерігала за цією парою. Або вони познайомилися нещодавно, або як тоді змогли пронести таке кохання через все життя? Дивлячись один на одного їх очі не просто світилися, вони полихали.

- А ви давно разом?- вирішила озвучити питання.

- Більше 40 років,- голосно прошепотіла Марія.

- 44 взагалі-то,- Маттео похитав головою і вздохнув.

Його дружина показала йому язика і грайливо посміхнулася. А я змогла лише здивовано похитати головою.

-44?- перепитала. - Вау! А як ви познайомиися?- ну люблю я всі ці милі історії.

- Ооо,-засміявся Марк,- це буде довго.

- Паразит,- в нього полетів рушник,- ти любиш слухати цю історію.- розтавила руки в боки Марія. Все відбувалося, наче серйозно, але я бачила , як сміялися очі Мері і Тео. Вони змогли залишитися дітьми в душі, і цьому я захоплювалася.

- Заставили,- акторські скинув плечима Марк.

Тео, сміючись , похитав головою:

- Мері , твій вихід.

- Ооо,- почала жінка,- це сталося влітку. Не знаю яким чином , але ми з дівчатами від університету змогли відвідати Італію. Диво в чистому вигляді. Так як грошей майже не було, одяг в поїздку, збирався по сусідах, квитки і проживання оплатив університет, нашого бюджету вистачало на їжу і декілька екскурсій. Після одної прогулянки містом, до речі це була - Генуя, я хотіла ще пройтися, але дівчата повлягалися, бо втомилися. Але я собі як подумала. Коли я ще зможу побувати в Італії? І пішла одна. Спека, жахливо захотілося пити, зайшла в магазин, взяла, як зараз пам'ятаю - найдешевшу, але проходячи повз стелаж з шоколадками, на мить , зупинилася. Я такого в житті не бачила. Смаки на будь-який вибір, а упаковки , - в жінки було настільки замріяне обличчя, ніби вона вдруге переживала всю цю історію. Я перевила погляд на Тео. Ось як має виглядати закоханий чоловік. Він  дивиться на неї з гордістю і ніжністю в одночас. Розслаблено облокотившись на стіл, Тео уважно слухає дружину, ледь усміхаючись. Він теж згадує.- я таких яскравих обгорток в житті не бачила. І так мені хотілося ту шоколадку, але грошей було шкода. Подивилася я на них хвилин 5 і пішла на касу. Вже вийшовши з магазину, чую оклик. Обертаюся і до мене підходить - Бог,- її очі загорілися,- Ань, я тобі кажу. Високий, широкоплечий, темноволосий, а очі... Вже тоді я пропала, тільки побачивши його очі. Але стою така впевнена в собі, ні слова не розумію. Він щось говорить італійською і простягає мені пакет. А там... Всі види того шоколаду. Десять плиток. Я в школі німецьку вчила, починаю до нього говорити, а він ,- Марія розсміялася,- так видихнув досадно і каже українською "Іностранка, щоб вас всіх". Я засміялася і сказала "Такий же як і ти". Так і познайомилися.- закінчила Мері. Тео підійшов до дружини, обійняв, шепнув щось на вушко і поцілував в скроню. Враховуючи , що обличчя Маріїї засвітилося, то це були слова кохання.