Глава 29

Марк

На зворотньому шляху Аня з Руді заснули на задньому сидінні. Тихий, повільний блюз  лунав з динаміків, а я думав. Думав про все, що сказав їй. Чогось я розпатякався поряд з нею сьогодні, зазвичай я менше  тріплюся про дитинство та й взагалі про таке особисте. Тільки Сергій та ще двоє шкільних друзів вислоховують мої відкровення. Але на тій галявині я не відчував ніякого дискомфорту, розказуючи то все.  Поряд з Анею було якось спокійно й затишо. Що? Це я сказав? Старієте, Марк Михайлович. Ох, старієте. 

- Ань, прокидайся, приїхали,- кажу тихо, бо не треба забувати, що ця дівчина  це торнадо і фурія в одному обличчі. Крок вправо,крок вліво - скандал. 

- Марк, паразит.- сонно бормоче. Що я казав?- Мені такий сон снився.

- Я знімав в ньому футболку?- починаю жартувати.

- Фе,- кривить обличчя,- тоді б ти зупинявся біля першого ж дерева , бо мій обід попросився назад.

- Еу, чуєш, - розвертаюсь до неї. Ну наривається, коза.

Вона розсміялася. Так сильно, що аж хрюкнула. Засоромлено прикрила обличчя руками і засміялая ще сильніше. 

- Вибач,- сказала крізь сльози,- А взагалі-то уві сні я отримала квиток до Віллі Вонка.

Я розгріб в голові завали інформації і прикинувши сказав:

- Фанатка Роальда Даля? Чи Джоні Деппа?- скинув брови.- О, то це він знімав футболку у сні? Тоді зрозуміло, чого ти так солодко посміхалася.

Я розсміявся і у відповідь отримав фак. Леді, що ще сказати.

- Ніхто не знімав там нічого, збочинець,- Аня теж посміхалася,- А ти б не хотів отримати квиток до шоколадного раю?- насмішливо підняла брови.

- З задоволенням.- глянув на годинник.- О, мала. Робота кличе. Ходім допоможу Руді занести і поїду.

Не повірити мені нічого не заперечили, ні нахамили, не послали. А на прощання взагалі подякували і побажали гарного дня. Інопланитяни, куди ви діли справжню Жацьку?

Хоч день почався гарно, але завершився жахливо. Таке уявлення, що Жацька знала , що з мене вип'ють три літри крові і тому сама не тріпала нерви. То клієнти, то працівники, то навіть Сірий всі вирішили виїсти мені мозок чайною ложкою. Вже вдома, засинаючи, зрозумів, що ми з Анею змогли не посваритися і не поскандалити сьогодні. Це успіх, шановні. Де там представники книги рекордів? Не бачу.

Наступні дні були повністю в роботі, тому я тільки возив Аню з Руді на перев'язку і назад. Не особливо патякав, більше мовчав, але Жацька не ображалася, не вішала мені тонни інформації на вуха і не намагалася якось розвеселити. Посміхалася, віталася зранку, неголосно вмикала музику і мовчки дивилася на дорогу. Ця тиша не давила, а навпаки заспокоювала. І я реально в голові дякував їй за це.

Забираючи пса з останньої перев'язки. Малий нарешті вже міг ходити сам і ми всі щиро раділи цьому. Наша колись "сніжна королева" думаючи, що я не бачу навіть пустила сльозу. 

- Ань, - озвався до нею.

- Ммм?-  дівчина відірвалася від тіскання Руді.

- Ти пробач, що я якось вам мало часу приділяв останній час. На роботі завал.- кажу і дивлюся на неї.

- Та нічого,- в її вигляді немає ніяких образ чи осудів.- Я все розумію.

- До речі, в мене для тебе є сюрпирз,- кажу і її реакція мене дивує.

- Та ну ні, Марк.- стоп. А де вереск, кидання на шию і тисячі дякую? Хоча це ж Жацька! Чого я дивуюся?- Ненавиджу сюрпризи. 

- Чого?- реально не розумію.

- Бо ти не знаєш до чого готуватися.- дивиться на мене як на ідіота, пояснюючу це все.

- Хіба це навпаки не круто?- щиро дивуюсь.

Якусь хвилину вона мовчить, ніби обдумуючи свою відповідь, а потім обережно починає:

- Розумієш, - каже і дивиться в мої очі. Тільки зараз відмічаю, які вони в неї гарні . Світло-карі з якимсь жовтуватим відблиском, як в кішки. Ото  точно. Як в дикої, я б навіть сказав. Їй це підходить.- в такі момети ти ні до чого не готовий , не знаєш, чого очікувати. Ти маєш...

- Ань, ти довіряєш мені?- перебиваю її , тому що вже зрозумів до чого вона веде. Декілька секунд вона дивитья на мене, а потім стверджено киває і відповідає:

- Довіряю.

- От і добре. - я по-дружньому приобіймаю її,- тобі сподобається, повір. Я заїду близько сьомої. Будь готова.

- А як мені вдягнутися?- зиркає на мене. Ох ті дівчата.

- Як тобі зручно.- мені здалося чи вона полегшано видихнула?

Як і казав приїхав вчасно, подзвонив і сказав:

- Спускайся.

- 5 звилин,- мені запихано відповіли.

Спустилася вона через 15. Я іронічно підіймаю брови і демонстративно кидаю погляд на годинник.

- Не кажи нічого,- лунає у відповідь. А де вибачте?

- Хм, цікаво.- кажу сміючись.- Тобто виправдань не буде?

- Я не могла знайти ті кляті ключі, але повір о сьомій я була готова виходити.- емоційно відповідаю.

- Ну і де вони були?- сміюсь і запитально дивлюсь на неї. Дівчина мовчить.- Ань?- мовчить. - В руці?- я розхохатався. З цею все може бути.

- В кишені, Марк. - злиться сама на себе. Ну я сподіваюся на це.- В кишені джинсів.- вмикає музику і втуплюється у вікно. Хай перекипить.

Ми зупиняємося біля потрібного місця. 

- Пішли,- розкриваю перед нею двері і подаю руку.

Вже біля дверей закладу вона зупиняється і здивовано питає:

- Марк це що?

- Шоколадна майстерня,- посміхаюся, тисну плечима і пропускаю її вперед.