Глава 28

Хвилин за 20 ми дібралися до місця. Вийшовши з машини я задоволено потягнулася. Люблю природу, а від чудового запаху лісу паморочиться голова.

- Нам треба ще вглиб лісу пройти, там гарне місце є. - каже Марк. - Візьми в багажнику покривало і їжу, будь ласка.

Сам хлопець бере Руді на руки. Псу поки що не можна ходити, тому він кайфує на руках. Чекає поки я витягну всі потрібні речі і прямує до лісової стежки. Я дивлюся навколо і згадую, як довго вже не виїжджала за місто. Два роки. Невесело хмикаю, згадуючи , як по-іншому жила до аварії. 

Марк, ніби відчуваючи мій настрій, мовчить. І він не уявляє, як сильно я вдячна йому за це.  Ми дішли до галявина. А вона справді чарівна. Річка, що тече нижче, повалене дерево, на якому я розкладаю ковдру, ялини і сосни неймовірно пахнуть. Чомусь зараз згадується запах Маркових парфюмів. Від нього теж пахне хвоєю. Парадокс.

Ще один коц я кладу на землю для Руді. Малому теж подобається, привітно мотиляє хвостом і підсовується ближче до їжи. От же ж! Весь в хазяйку. Я знову сміюся. Марк переводить на мене здивований погляд і теж починає всміхатися.

- Ну що братва? Будем їсти?- він плескає в долоні і тягнеться до пакетів з Маку. Ото вже компашка зібралася.

Кола, бургери і солодке. Що ще потрібно для щастя?

- Марк,- озиваюся до нього. Він зайнятий бавленням з собакою, але одразу відзивається.

- Ммм?- переводить на мене погляд.

- Про моє життя ти знаєш все достеменно,- я сумно потискаю плечами,- А як що до тебе? Успішний програміст і недобайкер. От і все , що я про тебе знаю.- невесело хмикаю.

- Чесно,- він сумно всміхається одними кутиками губ,- не знаю, що саме тобі цікаво. Дитинство?- питає сам в себе.- Не скажу, що воно було щасливим. Мати працювала на двох роботах, а батько повільно спивався. Ми з Сірим- це мій кращий друг, були предоставлені самі собі. В нього такаж історія. Тільки він ще має молодшу сестру. Порвані джинси, запарена мівіна і постійні виклики батьків в школу. О, ми були ще ті шибайголови.- він мотиляє головою і щира посмішка з'являється на обличчі.- Страшно згадувати. Але з років чотирнадцяти зацікавилися компами. Так як бачили ми їх тільки в школі, то після уроків інформатики залишалися на одаткові заняття. Колись, сидячи за склянкою з Сірим , ми вирішили , що якби не програмування, то напевно вже мали пару ходок в колонію. Так , не дивуйся,- бачачи мої великі, як по 5 копійок очі, каже Марк.- Проблеми були серйозні. Так от, Семен Олександрович - наш інформатик, сам був закоханий в комп'ютери і привив нам цю любов. Потім був університет. Ми з Сірим вчилися до ночі, паралельно створюючи програми. Так і з'явився "MARS". Наше дитинча,- засміявся Марк.

- Я вражена,- сказала повільно.- Це справді круто. По скільки вам? По 25?- спитала. Марк кивнув.- А в вас вже є успішна, відома айті-компанія.

- Кордони в нашій голові.- каже з розумним виглядом хлопець, дивлячись вдаль.- Немає нічого неможливого. Так може кожен. Просто хтось робить, а хтось навіть не намагається.

Зараз я подивилася на хлопця іншими очима. Великі гроші і успіх не зіпсували його. Він допомагає дівчині, яка сама не може розібратися зі своїми проблемами, заснував благодійну клініку, яка надає допомогу тим, хто не в силах справитися сам. Марк дуже гармонійно виглядав з банкою коли посеред пасмургоно лісу. Високий, широкоплечий, чорне волосся і яскраво блакитні очі. Зморшка між темними бровами і злегка зарошше обличчя. Брутальний і гарний. Мрія кожної.

- А особисте життя? Дівчина?- питаю в нього. А що? Я впевнена, що папка з усією інформацією про мене лежить десь в нього на столі.

- Ні, немає. - на мій великий подив, він відповідає.- На стосунки ніколи не було часу. Та й великого бажання теж. Йду в клуб, знаходжу дівчину, одна ніч і вільна. - тисне плечима.

- А ти коли-небудь кохав?- Аню, зупинись. Ти не інтерв'ю в нього береш. Але мені справді цікаво. 

- Ні.- відповідає спокйно.- А ти?-дивиться на мене.- Я знаю в тебе був хлопець.

- Хто б сумнівався. Чим ми з ним вечорами займалися ти теж знаєш ?- ніби іронічно кажу, але насправді сумно, бо...

- Ні, ніколи. - він запитально підіймає брови.- Спочатку ніби була симпатія. Тижня два. А потім вирішила , хай буде поряд. Всі думатимуть, що в мене все добре.

- Неправильні, ми якісь з тобою. - Марк хмикає.- Ні вічного кохання, ні розбитого серця.

- Знаєш, Марк, я все частіше доходжу до того висновку, що деякі люди просто не створені для стосунків чи любові. Їхня місія в іншому. В улюбленому хобі, чи добрих справах.- в цей момент думаю про себе.

- Тобі ж пофіг на програмування.- хлопець здогадується про що я говорю.

- Пофіг,- погоджуюся.

- Тоді навіщо?- його брови злітають вверх.- Нащо силувати себе в тому , що не хочеш.

- Коли Соня загинула я якраз пішла в 11 клас. На рік я випала з життя. Яке вже тут підготування в університет. Мені було однаково на все. Надія Федорівна - давня знайома мами. От вона й посприяла моєму зарахуванню в університет. Але знаєш,- кажу до нього,- я вирішила кинути. Мені подобається кава. Закінчу курси і піду працювати баристою. Підтримаєш?- жартівливо штурхаю його в бік. Але його відповідь справді важлива для мене. З яких пір, питається? Не знаю. 

- Підтримаю,- він якось надто пильно дивиться в мої очі. Ця блакить зачаровує мене. Марк простягає  мені долоню і я вкладаю свою руку в його. Нахиляюся до його плеча і прикриваю очі. Так спокійно мені не було вже давно. Чомусь зараз , поряд з ним, я не відчуваю себе слабкою. Я ніби під захистом, цього суперпрограміста і недобайкера з добрим серцем.