Глава 27

Анна

Марк відвіз нас додому  і за всю дорогу ми не сказали один одному ні слова. Мені соромно. Соромно за свою істерику. Соромно, що він знову побачив мене слабкою. Поряд з ним це виходить над-то часто. І мене це жахливо бісить. 

- Завтра я заїду за вами близько 9. Будь ласка, не будь такою впертою. Руді важкий і не думаю, що таксисти возять обережно,- каже серйозно і пильно розглядає. Уявляю, який я маю вигляд. Синці під червоними від сліз очима, розтрьопане волосся і пом'ятий одяг. Я лише киваю йому у відповідь. Він розвертається і йде до сходів.

- Марк,- окликаю його. Він розвертається і питально дивиться на мене.- Дякую за допомогу. І...- "Ну , Жацька, давай. Корона не впаде".- Вибач за істерику, погане ставлення, хамство...

- Вилиту на голову каву, зривання лекцій, тисячі прокльонів, спорчені нерви,- він  продовжує.- Список вічний, Ань. - Ніби жартує, але я розумію ,що він серйозно. Невже я настільки жахливо себе вела? Марк повертається і підходить до мене.- Давай заключим перемир'є? Ммм?- він як в дитинстві подає мені мізинчик. Я сумно посміхаюся і подаю йому свій. Так, наше знайомство почалося і продовжилося, м'яко кажучи, не дуже. А він же в принципі-то непогана людина.

- До завтра, Ань.- він йде на сходи.

- До завтра, Марк.- кажу і дивлюся на його широку спину, яка зникає на прольотах. 

Заходжу назад в квартиру і мене зустрічає Ніка. Виглядає, так ніби пила півночі. Що в принципі майже відповідає дійсності.

- Ну як? Поговорили? Поки ви доставляли Руді і говорили я була у ванній. Не хотіла заважати,- пояснює.

- Поговорили.- сідаю на пуфік і втомлено знімаю взуття. Десята ранку , а я вже вижата, як лимон. Ти можеш поставити варитися Руді м'ясо, воно в холодильнику. А нам зробити сніданок і каву? - питаю і йду в душ. За сьогодні я , напевно, вип'ю свою тижневу норму. 

- Експлуатація - річ тонка.- всміхається Ніка мені вслід. Я її вже обожнюю. 

Після смачної яєшні ми ще подивилися фільм, а потім Ніка почапала додому. Подивилася на свою квартиру і зрозуміла, що не пам'ятаю, коли в останнє прибирала. На моє велике щастя, в універ іти не треба. Субота, я тебе обожнюю. За музикою і ганчіркою не зчулилася, як пройшов день. Вже засинаючи, зрозуміла , що треба щось робити з навчанням. Айтішник явно не та професія, від якої я буду отримувати задоволення.

На наступний ранок, вийшовши з кабінету лікаря з Руді на руках і всівшись в авто, Марк запитав:

- Ань, не хочеш проїхатися в одне місце? Подихати свіжим повітрям.- я здивовано поглянула на ньго. - Вчора, якщо ти пам'ятаєш, ми заключили мир.- він стрельнув очима.- Чи алкоголь до того моменту ще не до кінця вивітрився і провали в пам'яті є результатом бурної ночі?- він розсміявся.

- Еу, чуєш!- мені теж стало смішно. - Все я пам'ятаю. Пацан сказав - пацан зробив. Вези нас в те місце. Руді ж запрошен?- підіймаю брови.

- Через нього я тільки тебе і покликав.- Марк посміхається і уважно дивиться на дорогу.

- Хтоб сумнівався.- я закотила очі.

- Заїдемо?- він кивнув на МакДональдс, що показався спереду.

- Тільки заради нього ми поїхали з тобою.- я відплатила його ж монетою, усміхнулася і показала язика.

- По тобі видно,- він розсміявся, коли я заліпила йому легкий підзатильник. Марк виліз з машини, нахилився до вікна і сказав,- Залишайся з Руді , щоб він не сумував і покладись на мій смак. 

- Почекай, а гроші?- я кинулася по гаманець.

- Заспокойся,- хлопець відмахнувся,- Я в стані оплатити нам обід.

- Але...- звичайно мене не дослухали і розвертаючись, показали середній палець. Хтоб сумнівався. Аж цікаво, як довго ми зможемо не сваритися, знаходячись на одній території. Місія не виконана, як на мене.

Повернувся Марк хвилин за двадцять. Я вже встигла налаштувати музику і тепер на весь автообіль грали  Artic&Asti. Хлопець закотив очі , почувши "Под грустный дэнс" і поставив два великих пакета з їжею на заднє сидіння. Руді зацікавлено принюхався. От жук. 

- Ти думаєш я їм, як крокодил? - здивовано спитала.- Куди стільки?

- Думаю, як раз. - Марк хмикнув.- Голодна жінка - зла жінка. А я хочу, щоб наш мир протримався якнайдовше і мені не прийшлося тебе висаджувати за другим поворотом. 

Марк почав лізти в плейліст, бажаючи змінити пісню.

- Куди ти свої лапи сунеш?- я зупинила його руки і підняла очі на нього. І так мені стало добре, коли його теплі долоні тримали мої.

- Я не буду слухати твою попсу,- він возмущається.

- Сам ти попса,- о, ні, своїх я готова захищати до втрати пульсу,- Слухай, які пісні життєві.

- Ти знущаєшся?- хлопець розсміявся.

- Або це, або нічого.- ставити ультиматими, то моє хобі.

- Ну, окей,- хмикнув і вимкнув музику.

- В сенсі?- не зрозуміла.

- Або нічого, або моя музика.- бачу, це не тільки моє хобі. 

Хвилин 5 їдемо в тиші, а потім я не витримую:

- Окей, вмикай свою дурню,- ну не люблю я їздити в тиші.

Марк хмикає і вмикає музику. Я здивована, тому що грають всі мої улюблені джазові композиції, якими заповнен весь  плейліст. Окей, плюсик тобі в карму, Марку.