Глава 26

Марк

В машині їдемо мовчки. Анна всілася разом з Руді на заднє сидіння, гладить його рукою і дивиться в вікно. Якось так спокійно і звично їхати з нею в авто, наче немає постійних сварок, криків і звинувачень. Але мені хочеться поспілкуватися з нею справжньою, після всієї інформації, що я дізнався про її життя, я розумію, що "сніжна королева" це маска. Ні, я не заперечую, що вона істеричка, але вона не така , якою хоче здаватися. Їй треба людина, на яку вона зможе покластися, розслабитися, перестати грати якісь ролі. Ми під'їзджаємо до лікарні, я виходжу з машини, а Аня вже намагається витягнути пса. Ну, та! Зачекати допомоги ми не можемо, ми ж самостійні. 

- Відійди,- нема в мене настрою сьогодні з нею панькатися. Восьма ранку, маю право. Я не виспався, залишився без кави, тобто і без хорошого настрою. 

- Дякую,- почулося тихе  у відповідь. Що-що? В мене глюкани від недосипу? 

- Як ти взагалі тягала 15-ти кілограмову собаку?- дивуюся. Мені справді цікаво. Не скажу , що Жацька худенька, але зріст в неї малий. Та й зі спотром вона явно не друже.

- Своя ноша не тягне,- хмикнула дівчина.

- Можливо,- зиркаю на неї. Виглядає поганенько, та й запах алкоголю ще не вивітрився. Похмілля, що тут ще скажеш. 

Віддаю пса медсестрі, а самі сідаємо під кабінетом. Десь тут має бути кавовий апарат. Смачним напій назвати важко, але хоч щось.

- Зараз прийду,- кажу до неї і піднімаюся. Собі вибираю еспресо, а Аня начеб-то п'є капучіно. Гірка кава їй явно не подобається. Хмикаю, згадаючи облите обличчя і зіпсований светр. "Твой характер это война", деякі пісні ніби прямо під неї писалися. 

- Тримай,- протягую їй стаканчик і ловлю здивований погляд.

- Підсипав щось?- хмикає і робить ковток. Звичайно, мовчки ми не можемо нічого зробити.

- Кому ти треба.- іронічно підіймаю брови.

- Це точно,- сумно промовляє. Ідіот. Хотів розрядити обстановку, в результаті потрапив в найболючіше місце. Треба вибачитися. Корона не спаде, а легше стане. Бо щось совість останнім часом поряд з нею прокидається над-то часто.

- Ань, я цей...-" Ну Марк не будь слабаком"- кажу сам собі.- Вибач.

Вона дивується. Це видно. Дуже сильно видно.

- За що?- звужує очі.

Я тяжко видихаю. Ну не може по-нормальному.

- За те, що вів себе як мудак.- кажу і дивлюсь на її реакцію. Жацька глузливо підіймає брови.

- Конкретніше?- знущається. Коза.

- За те, що думав, що ти мажорка. Але тебе життя теж немало потріпало.- кажу і одразу шкодую. Слово не горобець. Аня миттєво змінюється в  обличчі. Спина напрягається і вирівнюється, рука, що стискає стаканчик з кавою напрягається.

- В сенсі?- холод. Неймовірний холод в її голосі.

- Я все знаю,- вона пильно дивиться на мене, ніби хоче зрозуміти, на скільки все серйозно.- Про сестру, батьків.- додаю. 

Вона різко вскакує.

- Як давно?- питає, надіваючи маску холоду. - Служба безпеки постаралася?- розумна, бляха. Їй не треба відповіді на питання. Вона сама їх знає.

- Ань, послухай,- підіймаюсь і хочу підійти ближче. Вона виставляє руки і відскакує.

- Тому допомагаєш? Бо жалієш?- от дідько.

- Ань, ні. - кажу правду. Я справді не жалію. Співчуваю - так, але не жалію. - Немає сенсу жаліти сильних.

- Сильних? - дівчина істерично хмикнула.- Сильні не ріжуть вени, Марку. Сильні не ховаються в кокон. Сильні не жаліють самих себе.

- Ти людина, а не робот.- починаю говорити голосніше.- Тим паче ти сама зупинилася. Передумала. Зрозуміла, що треба жити. Зрозуміла, що треба шукати світло.

- Яке світло, Марку?- вона кричить, а по її обличчю починають котитися сльози.- Ти серйозно? Моя сестра загинула, батько втік з родини, тому що звинуватив себе в її смерті, мати вирішила шукати розраду серед закордонних друзів і дзвонить мені раз на місяць. Ті, кого я вважала друзями протрималися два місяці поряд зі мною. А Руді, той хто став єдиною розрадою, лежить з перебитими лапами. Навколо мене одна темрява, одна ніч. Де мені шукати те світло?- вона ридає.

Я підхожу і міцно обіймаю її. Перші секунди Аня виривається і б'є мене руками в груди, але потім утикається обличчям в футболку і плаче. Глажу її по спині і розумію, що зроблю все для того, щоб допомогти їй почати жити, а не існувати. Зроблю все для того, щоб допомогти їй знайти світло серед цієї ночі. Для чого? "Подумаю про це завтра"- фраза Скарлет О'Хара випливає в пам'яті.