Глава 25

Щось мені поганенько. Ледь розкриваю очі і одразу мружуся від світла. Ледь припіднімаюся на лікті і бачу Ніку поряд. Це нас так від пляшки вина рознесло? А ні, он бачу ще горілку і сік. На годиннику шоста ранку. Ми пили десь до вечора, розмовляли, співали , а потім повлягалися спати. Треба в душ і кави. Бо буде погано. Коли мені вже стало трохи легше і мозок почав хоч щось розуміти, згадалися слова Марка, що він заїде близько десятої. Цей заїде, ще й раніше припреться. Треба збиратися.  Я була вже майже готова, залишилося лише розбудити Ніку, щоб вона зачинила двері і почекала нас тут. Дзвінок в двері зіпсував всі мої плани. Я  вже здогадувалася, кого там побачу.

- Що в словах " Я заїду за вами в десять і відвезу сам" було тобі не зрозуміло?- ми стандартно починаємо сваритися.

- А що в словах "Йди лісом і не чіпай мене!" не зрозуміло тобі? - я не кричу ( увага, це прогрес!) , бо Ніка ще спить.

- Ти що бухала півночі?- переводить тему, проходячи в квартиру,- Виглядаєш жахливо,- козел.

- Іди в дупу!- мій терпець урвався. Так, довго я не протрималася.- Якого лисого ти приперся? Я не запрошувала тебе в квартиру, тому на вихід, бо викличу поліцію, зрозумів?

- Смішно,- каже, але на його обличчі немає ні краплі веселості,- збирайся, я відвезу вас.

- Мені не потрібна твоя допомога,- я намагаюся хоч якось відстояти свої права, але розумію, що знову програла. Чесно, мені настільки погано, що сил впиратися нема.

- Ань, будь ласка, хоч раз поступи як людина.- він теж втомлений, це видно. А те що він знає слова ввічливості, мене дивує. Сильно.

- Зараз, лише Ніку розбужу й поїдемо,- кажу і йду в кімнату. Можливо, ми з ним зможемо спілкуватися нормально. Не точно, але спробувати варто.

- Нікусь,- тихо шепчу і торкаюсь її плеча,- мені треба поїхати з Руді до лікарні. 

- Їдь,- відповідає, прикриваючи рукою обличчя.

- Я двері на ключ закрию, це десь на годинку. Почекаєш, добре?

- Угу,- вона знову засинає. Я посміхнулася. Вона така смішна.

Я виходжу з кімнати в коридор, а з іншої виходить Марк з Руді на руках.

- Якого ти шастаєш по моїй квартирі ще й взутий?- я там щось казала про те, що ми можемо нормально спілкуватися? Забудьте. Я знову зла на нього. Саме в моїй спальні (а він вийшов звідти) висять фотографіїї моєї родини - з батьками, з Сонею, з кращими друзями. Я організувала той куточок, вже після гибелі сестри і там ми всі виглядаємо щасливими. Я майже не ночую в цій кімнаті, бо спогади - жахлива річ, але й прибрати то все не можу. 

- Пішли, - він не звертає увагу на мої слова. Прекрасно. Просто неперевершено. А нічо, що це моя квартира? Не знаю чому , але я мовчу і йду за ним. Я вже втомилася від постійних сварок з ним. Колись же він відчепиться від мене, правда?