Глава 23

Я видихнула. Здається, до цього моменту кисень взагалі не потрапляв в мій організм. Розумію, що до сих пір знаходжуся в обіймах Марка. Обережно звільнююся і охрипшим від нервів і сліз голосом кажу:

- Дякую за допомогу. Далі я сама,- по його обличчю проскальзує тінь нерозуміння. Він здивовано підіймає брови і мовчки кивнув йде від мене. Образився, напевно. Ні, я звичайно вдячна йому за допомогу, але я не звикла покладатися на інших. Досвід підказує, що в один момент можна лишитися всього, тому не варто прив'язуватися до людей. Я притуляюся до стіни в коридорі і втомлено прикриваю очі.

МАРК

Чесно, я здивований. Її поведінкою в першу чергу. Проходячи повз реестратуру кажу:

- Я оплачу рахунок за лікування кокер- спаніеля,- це приватна дорога клініка. А в зв'язку з недавно відкрившимися   фактами , я розумію, що в Ані (якось язик після всього цього не піднімається звертатися на неї на прізвище) немає великих коштів. Непрацююча мати і невідомо де перебуваючий батько, на що вона живе взагалі? 

Я сідаю в машину і заводжу двигун. Переводжу погляд на футболку - вся в крові. Треба їхати додому, змінити одяг і подумати. Поведінка Ані, м'яко кажучи, дивна. Її образ якось не складається докупи. То холодна, горда, з поглядом стерви, то вразлива і емоційна. Таке відчуття , ніби вона майстерно, постійно міняє маски. Точніше ні, не так. Складається враження , що іноді маски просто спадають з неї. Тільки, от яка вона справжня? Це питання вже поскладніше.

Я збирався на передостанню лекцію в університет. Всі ці три дні, які минули з моменту нашої з Жацькою (сорі, обіцяв не називати її так) зустрічі я думав і про неї, і про пса. Все ж таки відщтовхуючися від моєї професії, я звик все  аналізувати. І з Анею, все виходить набагато важче ніж з іншими людьми. Але , я впевнений, що саме смерть сестри повпливала на її теперешню позицію , стосовно людей. Олег сказав, що Аня була близькою з сестрою, тому не дивно, що вона так важко переживає її загибель. А, якщо врахувати те, що батьки покинули дочку і вештаються десь по світу, то це взагалі триндець. Не зрозуміло як, але я виявився втягнутим у всю цю історію. І я співчуваю їй. Багато чого звалилося на плечі цієї дівчини.

Зараз навіть жалкую, що був такий категоричний, щодо її відвідувань моїх лекцій. Хотілося побачити її, спитати чи все добрне з нею , з псом, бо це не дівчина, а якась ходяча катастрофа, то посеред ночі на неї налітають мотоциклісти ( нема чого так пізно одній ходити), то якісь мудаки в клубі пристають, то собака попадає під колеса якогось козла, який навіть не пригальмував. Але в своє виправдання хочу сказати , що і в лікарні , і на лекції вона мене реально вивела з себе. Що-що , а це їй вдається робити майстерно. До лекції півтори години. Я пам'ятаю її адресу, можна заїхати спитати, як там наш Руді. Тобто не наш, а її. Я ж маю на це право? Однозначно.

Дзвоню в знайомі двері і чекаю. 

- Хто там? - ну хоч десь її інстикт самозбереження працює.

- Свої,- відповідаю коротко. Двері відчиняються. Не скажу , що мене зустрічають дружелюбно. 

- Якого ти приперся? - питає холодно, обпершись на косяк. Триндець! Це замість "доброго ранку" ? "Вічливість це що таке? Перший раз чую." Ото про неї.

- І тобі привіт,- обережно проходжу в квартиру.

- Роззувайся, куди ти почапав! Це не палац, тут слуг немає. Сам будеш підлогу мити! - чую окрик в спину. Господи, я два кроки зайві зробив. Ото характер. Не повезе комусь. Бідний мужик, аж шкода. Чесне слово.

- Чого ти гарлапанеш з самого ранку, - нахиляюсь і знімаю кросівки.

- Щось не влаштовує, ти знаєш де вихід. Мій дім - мої правила,- вона йде на кухню. Я так розумію це мовчазне запрошення. Чи в мене зараз полетять ножі? Йду за нею, заходжу на чисту кухню і всідаюся за стіл. 

- Як Руді?- дивлюся на неї. Вона ще в піжамі, волосся розтрьопане.

- Вже нормально,- в її карих очах проскакує біль.Невже в цій відьмі може бути щось людське?

- Він вдома?-  питаю, бо мене ніхто не зустрічав крім цієї і не мотиляв хвостом.

- Так,- я починаю дратуватися. Більш багатослівні відповіді будуть цього ранку?- його треба кожен день возити на перев'язку, але лікар сказав це нормально в такій ситуації. Ходити і бігати буде,-додає.

- А як ви добираєтеся?- на транспорті з цим звіром не поїздиш і щось мені підказує , що про допомогу вона не попросить.

- На таксі,- відповіла буденно.

- Це ж дорого.- уявляю, які ціни деруть київські водії, бо клініка знаходиться на іншому кінці міста.

- Не думала, що для айтішника, який заснував благодійну клініку це дорого,- Жацька хмикнула.

- Для тебе дорого,- кажу і одразу жалкую, бо та-дада-дам погляд мігери в студію. Дівчина голосно ставить стакан з водою на стіл і підходить ближче. Я підіймаюся з-за столу і ми опиняємося один навпроти одного. Яка ж вона мала. Ледь до підборіддя мого дістає. Задірає голову і каже , дивлячись мені в очі:

-  З чого ти взяв , що в мене проблеми з фінансами?- вона звузила свої потемнілі від злості очі.

- Мені так здалося,- пахне смаженим. Зараз ми посваримося. Тосніше не так. Зараз ми знову , як завжди, сильно, в пух і прах посваримося.

- Тобі здалося. В мене є робота і я гарно заробляю,- шипить на мене.

- Ким ти працюєш?

- Не твоя справа.- хтоб сумнівався, що ми не будемо відповідати з першого разу.

- І все ж таки?

- Ти глухий? Не твоя справа!- кричить. Я вже звик. 

- Значить ніким?- питаю , піднімаючи брови.

- Я пишу тексти і редагую їх,- каже зціпивши зуби. Не бреше. Молодець. Це було написано в фактах, що надав Олег.

- І багато заробляєш?

- Достатньо, щоб заплатити якомусь пришелепкуватиму, щоб він пирнув тебе ножечком в темному кутку,- мені смішно. Вона намагається корчити з себе сильну, та насправді дуже вразлива. 

- Я буду возити вас на перев'язки сам,- слова вилітають до того , як я встигаю подумати. Нащо, Марк? Ну скажи, от нащо воно тобі. Хоча ми прекрасно знамо, що вона скаже: