Глава 20

Виходжу з університету і ставлю стаканчик з ледь надпитою кавою на лавку. Треба було виллити її в його пихату морду. Чомусь всі гарні ідеї приходять до мене надто пізно. Та може й на краще. Тоді б мої документи одразу опинилися в смітнику. Накидаю на себе чорне пальто і йду подалі від цього місця. Зоходжу в магазин, купую батон і йду на своє місце. В цій порі там часто збираються голодні  качки, а мені зараз треба подумати.

На пристані підкладаю рюкзак під дупку і зручно вмощуюся. Кидаю перший шматочок білого в воду і до мене припливають качки. Бідолаги, вони мерзнуть. Цього року листопад холодний, а вночі взагалі морози. Чомусь сьогодні я думаю тут не про сестру чи батьків, а про Марка. Начеб-то все. Залишилося ще дві чи три лекції на які я можу не ходити і більше ми не побачимося. І я рада цьому. Поряд з ним я слабка, я не стримую свої емоції, моя маска злітає до всіх чортів. Так, зараз при всіх я не похитнулася, але скільки разів за наше коротке знайомство він бачив мої сльози, скільки разів, сам того не знаючи, він переступав ту черту за якою знаходився весь мій біль. Багато. Багато разів він бачив мене беззахисною і вривався в мій світ. Світ, який я майстерно ховала від усіх.

Раптом поряд зі мною хтось сів. Я злякано повернула голову і побачила дівчину. Вона так само всілася на свою сумку. Наші очі зустрілися і в них я побачила біль.

- Часто тут буваєш?-хрипло спитала незнайомка.

- Зараз рідше , раніше ходила постійно. А ти? - мені сравді було цікаво.

- Вдруге. Болить?- поглянула на мене сумними очима. Не знаю чому , але я зрозуміла про який вона біль. Моральний. Певно, мій вигляд говорить сам за себе.

- Болить,- сумно похитала головою і поглянула на качок. Відщіпнула краєць хліба і кинула їм.

- В тебе хтось помер?- мене вдарило це слово. Не знаю чому, але від нього мої рани кровоточать ще більше. ,- ти не схожа на ту , хто буде вбиватися за коханим.- пояснила.

- Загинула. Молодша сестра, - відповідаю і питально підіймаю на неї очі, очікуючи на взаємну щирість.

Вона зрозуміла мене. Поглянула на річку і невесело хмикнула.

- А я схожа. На ту, котра ллє сльози за хлопцем,- заперечно похитала головою,- Знаєш, це так дивно. В тебе померла сестра , а мене кинув хлопець. І ми обидві плачемо. Це несправедливо. Ти ніколи її не побачиш, не торкнешся її руки, не почуєш її голос. Вона пішла з твого життя. Олег теж пішов, але за своїм бажанням. Точніше ні, він зробив усе, щоб залишити його. Не повіриш,-вона витерла сльози, що почали котитися з її очей. Тільки зараз я її оглянула. Мого віку, гарна. Чорне волосся до талії і блакитні очі. Струнка і має довгі ноги ( любов всього мого життя. Мені такі і не снилися) та не в них, як виявилося щастя,- він поспорив з друзями , що переспить зі мною. Ми зустрічалися два місяці і я закохалася. Але мене викорастили, щоб підняти свій авторитет і потішити власне его. Моя ціна - три пляшки пива. Він дарував мені квіти, влаштовував пікніки, катав на конях і казав , що поглянув в мої очі і пропав,- вона несесело засміялася,- Та насправді пропала я. Коли тебе отучують турботою і дають побачити ти - кохана, ти- бажана, ти- неперевершина  і піднімають до небес. Потім так боляче падати, бачачи крижаний погляд його очей в якому танцюють насмішки, коли він каже, що награвся. Так і живем,- поглянула на мене і додала,- але я розумію, що моя біль і твоя - різні речі. Їх не можна порівнювати. Як би мені не було погано я жива. Моє кохання, моя віра в людей похитнулися, але навіть вони живі. Є гарна фраза " Навіть, якщо тебе зрадили треба все одно вірити людям, просто бути обережнішою". Це правда. Через одного мудака не можна ставити клеймо на інших,-вона перевила погляд і видихнула,- Пробач, що нагрузила. Носила все в собі і захотілося виговоритися.

- Ти знаєш,- я скупо посміхнулася,- наш біль справді не можна порівнювати. Але я тебе розумію. Коли Соня загинули , з-під мене наче вибили землю, та ніхто не подав мені руку. Всі кого я вважала друзями відвернулися. Їм було важко бачити мої очі, наповнені сльозами, чути істерики , вислуховувати розповіді. Вони були поряд в ці моменти коли все було добре. Коли мені купували велосипед, коли ми їздили в табір на відппочинок, коли збиралися на побачення. Так вони слухали про хлопців-козлів, заборони батьків і погані оцінки. Та чи можна це порівняти з тим, коли втрачаєш близьку людину?- я похитала  головою, ніби сама даючи відповідь на запитання,- Їм легше було відійти, зникнути з мого життя. - я знизала плечима,- хай буде так. Але знаєш, що ?Хто б що не казав по типу "я нікого не засуджую", але ні! Я засуджую! Якого лисого ви були поряд, якщо весь цей час брехали і лицемірили?Своїм вчинком вони викреслили все хороше. Тому в мене немає друзів. Знайомі, одногрупники на чашку кави чи похід в клуб, але не друзі.

- Тепер в мене також немає друзів. Багато хто вважає мене повією, а ті "товариши" не те що не заступилися, але й ще більше підливали масла в вогонь. Ну й нехай. Мені з ними дітей не хрестити,- промовила на диво легко,- Хай краще зараз все сміття відвалиться, ніж потім.

- Це точно,- опустила погляд на годинник і встала,- пробач мені треба йти пса вигулювати і годувати. Можливо ще побачимось.

- Можливо,- дівчина посміхнулася мені.

- Догодуй качкам, вони ,бідолаги,голодні.- простягаю майже цілий батон.

- Сьогодні в них буде банкет,- бере з моїх рук хліб і дістає з сумки ще половинку білого.

- Справді,- ми якось невесило посміхаємося, думаючи кожна про своє.

- Бувай,- каже дівчина.

- Бувай,- відповідаю і йду. Вже на чималій відстані від пристані зрозуміла, що не спитала імені незнайомки. Хоча... Яка вона мені після цієї розмови незнайомка.