Глава 17

Ще якийсь час я сиджу на підлозі і плачу. Сльози тихо котяться по моїх щоках. Розмазуючи косметику, змішуючись з тоналкою. Я чую кроки поряд, відкриваю очі і бачу молоду медсестру. 

- Марк Михайлович сказав обробити вам рану. Ходімте зі мною,-говорить тихо,-давайте, я допоможу вам піднятися. 

Ми встаємо і вона веде мене в кабінет. 

МАРК

З лікарні я виходжу неймовірно злий.  Сідаю за кермо і з усієї сили тисну на газ, але вже на першому повороті зупиняюся і паркуюся. Не можна їхати в такому стані. Треба заспокоїтися. Ще хвилин 40 я проводжу в такому стані. Бісить ця дівка. Порізала вени, щоб її пожаліли. Стовідсотково для того, щоб маніпулювати багатими батьками. Запхали в престижний вуз ту, хто взагалі не заслуговує. Напевно людина, яка розбирається лишили бюджетного місця, тому що ХТОСЬ попросив за свою кровиночку. А  ця сама "кровиночка" навіть не цікавиться професією, їй плювати на все з високої гори. Часто стикаюся з несправидливістю, але до сих пір не навчився сприймати її адекватно. 

Додому я добирався дуже довго. Затори просто жахливі. Замовив собі вечерю і глянув на годинник. Пройшло вже чотири години, а мені так і не подзвонили з лікарні. Хочу бути впевненим в тому ,  що все це гра.

- Чому не зателефонували?-питаю строго,- я ж просив. Що там Жацька? Подряпина звичайна?- я впевнений на 100 відсотків, що вона не зробила б собі нічого серйозного. Вона над-то самозакохане. Все це спектакль для таточка.

- Ой, Марк Михайлович, добрий вечір,- спокійно і навіть втомлено відповіла медсестра.- А з Анею тільки закінчили. Там все погано.

- Що? - не повірив я.- Ми про одну й ту саму дівчину говоримо?

- Не хвилюйтеся, про одну. - вона тяжко зітхнула.- Поріз дуже глибокий. Напевно , якби ще більше крові втратила, то б не вижила. А потім ще й лейкопластирем заліпила, воно все загноїлося. Не буду вам всі подробиці розповідати, бо це жахливо. Іван Семенович дуже на неї злився, навіть кричав.- це показник звичайно. Зазвичай він спокійний як дохлий лев.- Ми залишили її в палаті до завтрашнього ранку. І ще,- вона зам'ялася.

- Ну, говори,- поторопив її.

- Їй потрібна допомога психолога. Це не жарти. Взагалі-то її треба ставити на облік до психлікарні, але я так розумію це ваша знайома. Можна звернутися до частного. Вибачте, якщо лізу не в свою справу.- додала потім.

- Я зрозумів. Дякую,- вимкнув слухавку і схопив ключі від машини. Не питайте, навіщо, але я поїхав до лікарні. Напевно, того, що я розумію, що саме я став приводом різати вени . Я злий, а на душі кепсько. Чортова безмозгла курка.

Вже будучи в клініці, зупинив медсестру, якій доручив Жацьку.

- В неї є відвідувачі?- напевно, навколо неї так і в'ються батьки , родичі і друзі. Розбещенна до неможливості.

- Ні, немає. Вона повнолітня, для операційного втручання підпис батьків був не потрібен. А сама вона не дзвонила.,- ну звичайно, образилася , бо батько на її вибрики не звернув уваги.,- палата 64,- договорює Наталя.

Йду по коридору і без стуку відчиняю двері. В палаті темно, вона лежить на ліжку, згорнувшись клубочком. Спить, напевно. Почувши звуки, Жацька різко повертається в мій бік. Вона щурить очі, намагаючись роздивитися мене в темряві. Вмикаю світло, беру стільчик і сідаю навпроти неї. На диво, вона мовчить. І дивлячись, розумію чому. Її обличчя втомлене, під очима залегли темні кола. Від макіяжу не залишилося ні граму. Жовте худі висить на бильці ліжку, сама вона сидить в якійсь білій майці. Вона додає Жацькій ще більшої хворобливості.

- Ну, що?- питаю холодно. Бісить вона мене і я не знаю якого чорта я припхався сюди. Це дратує мене ще більше,- добилася свого?

Вона , не розуміючи, хитає головою і морщить лоба. 

- Татко виконав всі прихоті улюбленої донечки? - з  іронією пояснюю їй.

На секунду, вона замирає. Мені здається , в її очах проскакує біль, але за мить його там вже немає. Вона зухвало піднімає на мене погляд:

- Ні, мати не дала спектакль до кінця дограти.

Стерво.