Глава 9

Анна

З останніх пар я вирішила культурно злиняти. В мене й від семінару стрес. Треба щось смачненьке з'їсти. Тільки я можу так вляпатися. Недолугий байкер виявився успішним програмістом. Прекрасно. Просто неперевершено. Так, давайте мислити позитивно і шукати щось хороше (такою оптимісткою треба було бути коли виливала на нього півфлакона зеленки.) В принципі я не люблю професію айтішника і працювати по ній точно не збираюся, тому якщо мене виженуть з університету світ не зупиниться. Та й я не зробила нічого поганого (вдарила, обзивала і облила зеленкою не рахується) він сам не вміє водити. Але якщо він все ж таки виявиться такою дуже поганою людини (всі пам'ятаємо , що я культурна дівчина, тому намагаюся по-мінімуму вживати нецензурну лексику) і якось повпливає на моє відрахування в мене є мамина подруга Надія Федерівна(яка перша мене виставить за двері універу і занесе до чорного списку) ... До речі, мама. Вона засмутиться , тому що справді вважає , що якщо я маю друзів, хлопця і багато жартую моє життя налагодилося. Універ вона вважає тим місцем , яким став для мене світлом. Та насправді - брехня. Моє життя це темрява, а жарти - захисна реакція. Мати через рік після гибелі Соні почала подоружувати. В неї є багато друзів за кордоном, тому вона майже весь час гостює в них. Їй легше так і я її розумію. Важко ходити по вулицях , втративши доньки, знаючи , що колись ви разом з нею гуляли тут. Квартиру в якій жили тоді ми продали одразу після втечі батька. Так , я вважаю, що він втік. Втративши одну доньку він залишив себе й без дружини, й без другої доньки. Та , як не дивно , я й його не засуджую. Ця поведінка це ЙОГО захисна реакція. Йому легше так і я приймаю це. Він дзвонить тільки на Новий рік і мій день народження, завжди розмовляє сумним голосом. Можливо, колись це зміниться, але точно не ближчим часом.

Мої роздуми перериває телефонний дзвінок. Андрій.

- Привіт, кохана,- з динаміку мобілки лунає його ласкавий голос.

- Привіт, котику.- все. Потрібно закінчувати ці стосунки. Досить брехати. В першу чергу самій собі.

- Є пропозиція,-сподіваюсь не руки і сердця.

-Яка? - питаю, ото аби спитати. Чесно. Абсолютно не цікаво.

- Сьогодні вечірка в "Жар-птиці" , початок о восьмій. Можемо сходити,- каже радісно і мені від цього стає ще більш тошно від самої себе. Все ж таки в мана є совість. Крихти, але залишилися.

- Ні, Андрію. Пробач. Не сьогодні,- кажу розкаєно.- Погано себе почуваю.- і це правда. Морально, я прямо втоптана в землю.

-Шкода.- він засмутився.- А ти будеш не проти , якщо я схожу один?

- Звичайно, ні. Відірвись за нас двох.- я йому що мамка, щоб не відпускати на туси?

- Ну, добре , сонечко. Лікуйся. Люблю тебе.

- І я тебе,- кажу тихо і вимикаю дзвінок. Навіщо збрехала? Не знаю.

Вечірка. Соня любила тусуватися. В свої 15 вона була постійною відвідувачкою таких закладів. Дивлюся на себе в дзеркало. Може й собі сходити? Все! Вирішила! Розвіюся, зроблю сюрприз своєму "котику".

Вдягаю кортку чорну сукню з рукавами-ліхтариками і високі підбори (хоч так буду вище шестикласника). Вкладаю волосся і роблю яскравий макіяж з акцентом неа губи. Як там в пісні " И за красной помадой  больше никто не увидит моих грустных глаз", ото про мене. Цілую Руді в ніс на прощання і виходжу на вулиць. Якраз пів на восьму. Я сьогодні прямо Міс Пунктуальність.

До клубу я під'їзджаю вчасно. Відвідувачі якраз починають заходити, деякі компанії курять, деякі просто сміються. Бачу знайомі обличчя своїх університетських знайомих і йду в їх бік. Он і макітра Андрія. Раптом до нього підходить якась блондинка і ніжно притуляється до його плеча. Він повертає до неї голову і ніжно цілує. МІЙ ХЛОПЕЦЬ ЦІЛУЄ ЯКУСЬ ЛІВУ ДІВЧИНУ!